Спецвидання. 75-та річниця визволення табору смерті Аушвіц-Біркенау

День пам’яті, печалі і болю. 27 січня по всьому світу згадують жертв Голокосту. 75 років тому звільнили табір смерті Аушвіц-Біркенау. Тільки тут близько 1,5 мільйона – а в цілому – мільйони людських життів, відібраних без найменшої підстави. Терпіння дітей, матерів,старих і молодих. У місці, де все нагадує про жахливий час вбивств, – пам’ятні урочистості.

На них були присутні колишні в’язні табору та представники майже всіх держав світу. Спеціальне видання присвячуємо пам’яті і терпінню людини в трагедії, яка ніколи не повинна повторитися. Будуть спогади свідків, історичні коментарі та найглибші емоції.

Кореспондент Белсата Алесь Попко вислухав історії тих, хто дивом уцілів в Аушвіці. Колишні в’язні табору зустрілися з журналістами напередодні 75-ї річниці визволення Аушвіц-Біркенау. Зустріч влаштував музей концтабору в міській бібліотеці Освенцима. У концентраційному таборі, де нацисти вбили мільйон людей, назавжди залишилися їхні батьки, брати, друзі.

Ксенія Ольхова, колишня в’язня концтабору Аушвіц, розповідає:

«Були моменти, коли не хотілося жити. Ми до такої міри втомилися від усього цього, що жити просто не хотілося. Однак дорослі в’язні нам говорили: ви повинні вижити! Вони годували нас, а ми не могли їсти-цинга. Це страшна хвороба. У нас хворів рот, ми не могли їсти. Потім дистрофія почалася».

Колишній в’язень концтабору Аушвіц Ігор Малицький згадує:

«…Лежить гола жінка, я навіть пам’ятаю її гарне обличчя, а біля її грудей повзає жива дитина. Воно не було придушене газом! Я вийшов і кажу: «Пан офіцер СС, дитина жива!«Я вже добре розмовляв німецькою, там швидко навчили. Він його взяв за ніжки, вдарив об землю-і кинув у купу тіл мертвим…»

Ділиться спогадом колишній в’язень концтабору Аушвіц Давид Левін:

«У 1942 році мене з братом Ришардом схопили у Варшаві і відправили в концтабір Майданек. Там ми працювали на будівництві табору і на полях. Одного разу я вкрав жменю огірків з поля. Це побачив офіцер СС, і мене побили до напівсмерті, потім побили знову. Пізніше я дізнався, що мого брата застрелили відразу після прибуття в табір, Я не знаю чому. Я не можу забути цього до сьогоднішнього дня…»

Марія Герль, колишня в’язниця концтабору Аушвіц, каже:

«Першим моїм спогадом був дитячий будинок, табору я не пам’ятаю. У мене не було ні дати народження, ні імені, ні прізвища, тільки табірний номер. Я не знала, що походжу з Білорусі, мене усиновила і виховала польська сімʼя. Через 17 років я дізналася, що по радіо хтось шукав двох дівчат, у яких був витатуйований табірний номер. І шукали саме Мій номер. Так У мене стало дві матері…»

 

Сергій Подсосонний/ОБ, belsat.eu

Дивися також

Більше матеріалів

МАЗ або БелАЗ. Хто роздавив економіку?

Оновлений сайт BELSAT.EU – як це працює?

Історик Олег Трусов: після війни на Донбасі вся радянська історична спадщина накрилася мідним тазиком

Росія – небезпечна країна для пішоходів

Як в Білорусі грали в футбол 100 років тому?

Колишній слідчий у справі «ескадронів смерті» говорить, чому у нього були обшуки

Україна: рік з автокефалією

«10-річчя революцій, воєн і гібридної агресії». Головні світові події 2010-х