Євген Рубан: шаховий гросмейстер з Гродно, зайвий в СРСР

За радянських часів його прізвище було виключено з шахових довідників. Його позбавили звання майстра спорту. Без перспектив зростання і без професії, він був змушений перебиватися випадковими заробітками і…пти. Що відомо про шахіста Євгена Рубана з Гродно, який не вписувався в радянську дійсність?

У мережі можна знайти тільки коротку інформацію про долю Рубана. Народився 19 червня 1941-го в Гродно. У 1964-му посів друге місце в шаховому чемпіонаті в БРСР. Після служби в армії перебрався до Ленінграда, навчався на філософському факультеті. У 1966-му грав у півфіналі чемпіонату СРСР: половини бала не вистачило йому для виходу у фінал. Грав за збірні команди БРСР та Ленінграда, брав участь у загальносоюзних змаганнях і… все. Чорна пляма.

Євген Рубан

Далі йдуть повідомлення про відсидки в радянських таборах за ст.206 КК РРФСР: «Хуліганські дії, обтяжені особливим цинізмом». Як так? Шахіст і тут… хуліган? Виявилося, що під цю статтю в Союзі теж потрапляли геї (хоча була і спеціальна стаття – 121-я, «педерастія»). Вперше його судили в 1970-му, пізніше – знову. Про кар’єру можна було забути.

Обтяжений «кримінальним» минулим, Рубан поневірявся по Союзу, брався за будь-яку брудну роботу, а врешті-решт повернувся в Гродно. Тут він грав у скромному аматорському шаховому клубі. Зламався, почав пити. За офіційною версією, в 1997-му потрапив під машину.

Шаховий клуб в Гродно на вулиці Ожешко. Фото – Василь Молчанов/« Белсат»

Ми вирішили розібратися в цій історії і запитати про Євгена Рубана у тих, хто його ще пам’ятає.

«Писав багато в журнали. Звичайно, підпільно»

Гродненський шаховий клуб існує і сьогодні. Він знаходиться в старому будиночку дореволюційної забудови по вулиці Ожешко. Багаторічний керівник Валерій Петросян не без гордості розповідає, що грають тут люди від 6 до 97 років. Інші клуби в обласних центрах закриваються, а тут – працює. За словами Петросяна, звідси вийшло багато знаменитих шахістів і чемпіонів, в тому числі – Євген Рубан.

Валерій Петросян, керівник шахового клубу. Фото – Василь Молчанов/«Белсат»

«Звичайно, пам’ятаю його! Майстер спорту з шахів, чемпіон Ленінграда, віце-чемпіон СРСР і т.д., – розповідає Валерій Петросян. – Дуже розумний і грамотний. Любив політикою займатися… Писав багато в журнали. Звичайно, підпільно. Десь друкувався… на жаль, не залишилося під рукою всього цього. Рівних йому не було. Грати з Рубаном було безглуздо. Але також і порад багато давав. «Не гарячкуй, Михалич! Це так зробиться. Це ні», – памʼятаю його слова».

Обстановка в шаховому клубі з часів Рубана майже не змінилася. Фото – Василь Молчанов/«Белсат»

Керівник клубу також зазначає, що були у Рубана недоліки, а саме – алкоголь. Всі закривали очі. Разом з тим, шахіст не опускався, ніхто не чув від нього жодного матірного слова. А працював він кочегаром, незважаючи на дві вищі освіти – типова дисидентська історія. До речі, в клуб в Гродно і сьогодні не пускають гравців навіть із запахом алкоголю – такий закон.

«Приїхав вмирати в нашому болоті»

У клубі знайшлося ще кілька гравців похилого віку, які пам’ятають Рубана. Наприклад, Євген: «Памʼятаю і дуже пишався: я, піонер, граю з чемпіоном Ленінграда! У 1966-му Рубан обігнав навіть гросмейстера Віктора Корчанова на чемпіонаті Ленінграда. Здається, в 1985-му в Гродно був турнір з майстерною нормою: Багато грало знаменитостей з Союзу. Мене вразило, що майстер з Калінінграда Наум Дементьєв розмовляв з Женею Рубаном про вірші Мандельштама і Цвєтаєвої. Ми, технарі, відчували себе навіть ніяково. Він же навіть пʼєси писав…»

Євген Рубан

Євген згадує, що коли Рубан загинув, то приїжджав із США якийсь чоловік, щоб передати гроші його матері. Але та вже теж була в кращому світі, тому не вийшла. Сам же він дуже поважав Рубана як шахіста.

Євген Рубан

«У 1975-му Женя приїхав в Гродно, як він говорив, вмирати в нашому болоті, – продовжує Євген. – Він же сидів у багатьох місцях. Навіть прописки у нього не було, тому грав поза конкурсом. Свого часу його позбавили звання майстра спорту СРСР за те, що був під судом. Є книга-довідник шахістів, в якому році кому дали майстри спорту. Так всіх, хто був засуджений або емігрував, прибрали. Звання йому не повернули. І зараз його хіба ніхто і ніде не згадує…»

«У тих місцях було набагато гірше, все нормально»

Наступний наш співрозмовник – Володимир Веремейчик, майстер спорту СРСР, чемпіон БРСР з шахів 1975 року. Він також пам’ятає Рубана: «Нелегальна література? Чи поширював – не знаю. Але читав точно: Гінзбург, Солженіцин та ін. Був же випадок зі знаменитим гросмейстером Таймановим, який з-за кордону привіз книгу Солженіцина, а його в Москві… сильно покарали за це. Такі часи були».

Володимир пам’ятає і особисті моменти комунікації з Рубаном: «У 1976-му ми жили в одному номері перед Олімпіадою. Я любив грати в карти і майже все програв, а Женя… все пропив. Я тільки залишив гроші на проїзд нам обом додому, купив квитки. Женя тоді купив буханець хліба і поставив пляшку звичайної води на стіл зі словами: «у тих місцях (в таборах. – Ред. ) було набагато гірше, все нормально».

«Не дисидент, але – неугодний системі»

На Цегляному провулку в Гродно стоїть невеликий приватний будинок, втоплений в зелені. Сьогодні тут досить тихо, а ось в 1970-80-х збиралися великі компанії інтелігентів: було щось на зразок салону, де слухали музику, обговорювали політику і літературу. Господарі будинку – Петро і Раїса Бурєнки. Вони пам’ятають скромного хлопця, який теж заглядав на ті «тусовки», – Євгена Рубана.

Раїса Буронок. Фото – Василь Молчанов/«Белсат»

«До нас його привів головний міський хіпі 1960-х – Юра Ровенский, який згодом поїхав до США, – розповідає пані Раїса. – Женя приєднався до компанії і регулярно заглядав. Знаєте, багато народу тут бувало: українці, литовці, латиші, які навчалися в БРСР. Набивалися до 30-40 чоловік! Піт Андерс, відомий джазовий музикант з Риги, тут бував… а Женя Рубан приходив і сідав в куточок біля піаніно. Іноді з книгою. Тихий був. А Петіна мама, Віра Микитівна, його постійно намагалася нагодувати».

Петро Буронок. Фото – Василь Молчанов/«Белсат»

За словами Раїси і Петра, Рубан був начитаною і надзвичайно цікавою людиною зі своїми поглядами на всі речі. Втім, ті погляди можна було сміливо назвати антирадянськими. З цієї причини, за словами Раїси, Рубан і не втримався в Ленінграді, був виключений з університету і отримав таким чином «вовчий квиток».

Богемна атмосфера в будинку Буронков в 1970-е. Фото: Василь Молчанов/«Белсат»

«Мій Петя закінчив історичний факультет, але ніколи не викладав, – згадує Раїса. – Чому? Через антирадянські погляди. Те ж саме було і з Женею Рубаном. Всі подібні люди були у них на обліку… не можна було нікуди допускати, тим більше – до публіки, до викладання. Женя з цієї самої категорії: не дисидент повною мірою, але – неугодний системі. Тому і працював кочегаром, поки сили були».

«Можливо, помстилися за погляди»

Намагаємося обережно запитати про сексуальну орієнтацію Рубана, яка за радянських часів була фактично під забороною. За словами Бруенков, деякі гості «салону» про це знали, але жодним чином не висловлювали свого ставлення: серед інтелігенції це було не прийнято.

 

«Він взагалі цього ніяк не показував: не пишався, не виставляв, – знизує плечима Раїса Бруенок. – Його судили і посадили в ті часи, так… але знаєте що? Така була практика: як тільки на Заході щось визнавали, то в СРСР починалася кампанія проти цього самого. Гоніння починалися. Так було і з геями. Зрозуміло, що під каток потрапляли не ті, хто сидів у кабінетах, у кого був статус, а такі, як Женя, – беззахисні. Втім, можливо, і помстилися за погляди… вони на таке здатні!»

Щодо загадкової смерті жінка говорить з нотками співчуття: мовляв, Рубан був дуже задумливий, міг вийти з шахового клубу, а в голові далі прокручувати комбінації… тому й не помітив машини. Також додає, що стільки настраждавшись у житті, з поламаною долею і кар’єрою, можливо, жити далі особливо не хотів.

Обстановка в шаховому клубі з часів Рубана майже не змінилася. Фото – Василь Молчанов/«Белсат»

АК/ОБ, фото Василь Молчанов belsat.eu

Новини