«Я ховався від автозаків під машиною». Військкор з Росії – про роботу в Білорусі без акредитації

Учасниці акції протесту в Мінську 22 серпня 2020 року. Фото: Валерій Шаріфулін / ТАСС / Forum

Сотні журналістів іноземних медіа вже багато місяців не можуть отримати акредитацію білоруського МЗС для праці в країні: репортерам повідомляють, що дозволи видає спеціальна комісія, яка не може зібратися і через пандемію коронавірусу. Багато хто пробує в’їхати в Білорусь як туристи (тільки 18 серпня прикордонники не впустили в країну 17 журналістів). У Мінську під виглядом мандрівника вже два тижні працює кореспондент однієї з російських газет (його ім’я є в редакції). Він розповідає Vot-tak.tv про найстрашніший момент протестів, а також думку про них в Кремлі і російській глибинці.

Приїхати в Білорусь було вашою ідеєю або редакційним завданням?

Це була моя ідея. 9-го серпня я пішов подивитися на величезну двотисячну чергу, яка вишикувалася біля посольства в Москві. Я був серед людей, яких не впустили в посольство, і зрозумів, що потрібно летіти. Я вибив відрядження за дуже великі гроші: довелося летіти через Кишинів і Стамбул, тільки квитки обійшлися в 120 тисяч рублів.

Редакція підтримала мене, тому що Білорусь – завжди важлива тема, а зараз це була тема номер один. У своїй газеті я пишу, в основному, про Близький Схід, але Білорусь ніколи не була для мене чужою: я писав про нафту і нафтопровід «Дружба», робив інтерв’ю з главою білоруського МЗС [Володимиром Макеєм].

Ви пробували отримати акредитацію?

Документи на акредитацію ми подавали ще в червні. Ми дзвонили в посольство щотижня, там говорили, що МЗС все дасть, чекайте. МЗС нічого не дав. Кілька днів тому я бачив Іраду Зейналову c НТВ – і не впевнений, що вона з акредитацією.

Ви бачили протести? Що було найстрашнішим?

Я був на Пушкінській, коли там стріляли і кидали гранати. Те, що я скажу, буде не на користь протестувальників: там було багато радикалів. Я стояв на зупинці і відправляв репортаж через смс, так як не було інтернету. У цей момент один з протестувальників кинув коктейль Молотова в проїжджаючу міліцейську машину. Слава богу, він забув його запалити і пляшка просто розбилася об вікно. На обличчі міліціонера, звичайного чоловіка років 45, був вислів, ніби він мало не помер.

Вам це не нагадало ваш улюблений регіон – Близький Схід?

У 2018 році я був у Сирії як військкор, там було набагато небезпечніше, але відчуття того, що смерть близько, було схожим на те, що було тут.

З чим можна порівняти ці протести?

Те, що було в Білорусі, дуже часто порівнюють з тим, що було у Вірменії: все проходить відносно мирно і без втручання зовнішніх сил. [У 2018 році] в Москві бачили, що зовнішньополітичний порядок Вірменії змінюватися не буде, тому Росія просто стояла осторонь і дивилася, хоча Серж Саргсян, якого скидали, вважається другом Путіна.

Поранений чоловік під час протестів у Мінську 10 серпня 2020 року. Фото: Нателья Федосенко / ТАСС / Forum

Мені здається, в Білорусі очікується такий же сценарій: опозиція не говорить, що збирається поміняти зовнішній курс країни – принаймні, поки. Росії немає резону втручатися і налаштовувати проти себе білоруське суспільство.

Чи є якісь розбіжності в російській еліті з приводу подій в Білорусі?

Російська верхівка – не єдиний моноліт, це дуже багато різних груп впливу, і у кожної свій інтерес в Білорусі: хтось служить лобістам певних білоруських кіл, тому пропонує підтримати Лукашенка. Інші кажуть, що потрібно підтримати народ і не втручатися. Наскільки я розумію, виважена позиція російського керівництва зараз така, що втручатися вони не будуть.

Чи можливий у Білорусі сценарій Донбасу?

Ні. В Україні був чіткий розділ між російсько – та україномовними регіонами, в Білорусі такого немає. Тут монолітне суспільство – як у Вірменії. До російської мови тут ставляться добре. Якоїсь причини вводити сюди війська для захисту російського світу у Росії немає – Білорусь і так частина російського світу.

Наскільки вам цікаво працювати тут зараз?

Дуже цікаво. Кожен день я ходжу до Купаловскому театру, і чую дуже красиву мову (щодня біля будівлі театру люди співають народні пісні. – Приміч. ред.), вчу мову. Цікаво бачити єднання суспільства: починаєш говорити з людиною – і стаєш друзями.

Люди співають біля будівлі Національного академічного театру ім. Янки Купали в Мінську. 20 серпня 2020 року. Василь Федосенко / Reuters / For Василь Федосенко / Reuters / Forum

Коли я тікав від ОМОНу на Пушкінській, знайшов дуже багато друзів. Я ховався від автозаків під мінівеном, а хлопець під іншою машиною показував знаками: «Лежи тихо, вони ще ходять навколо тебе». Мені пощастило – під мою машину не дивилися.

З 9 серпня і до дня отруєння Олексія Навального перші шпальти і головні сторінки російський медіа були присвячені тільки Білорусі. Наскільки Білоруська тема цікава читачам по всій Росії?

Реально дуже цікава. Сьогодні мені дзвонила бабуся, яка живе в Оренбурзькій глибинці, і питала, як там в Білорусі. Вона була в цей момент в Сільпо і всі навколо слухали, що я розповідав.

Якої зі сторін протестів у Білорусі російські читачі співпереживають більше?

Більшість моїх друзів, які читають мої тексти, переживають за протестувальників. Багато моїх друзів у Фейсбуці, в тому числі люди після сорока п’яти – наприклад, мамині подруги – додали до своїх аватарок біло-червоно-білі прапори. За протестувальників «топлять» тому, що вони не асоціюють те, що відбувається тут з Майданом. Для них це тільки бажання мирних змін. Вони бачать, що 26 років при владі сидить одна людина – і росіянам зрозуміло це почуття. Бажання змін обʼєднує російські та білоруські народи.

Деякі порівнюють цей серпень з Болотною. Схоже?

Ні, краще це порівняти з тим, що було в Москві в минулому році. Собянін жорстко придушував акції, а світова увага була прикута до Москви, але потім влада почала застосовувати таку ж тактику, як тепер Лукашенко – ігнорувати. Через це людям теж стало все одно.

Як, на вашу думку, все закінчиться?

Я був біля Слідчого комітету, коли туди запрошували [колишнього гендиректора Купаловського театру] Павла Латушка, і західні журналісти говорили, що тут нічого робити. Досить цинічна позиція: затримань немає – ловити більше нічого.

Жінка з дітьми йде повз будівлю КДБ в Мінську. 19 серпня 2020 року. Фото: Валерій Шаріфулін / ТАСС / Forum

Думаю, на цьому тижні всі іноземні журналісти вже поїдуть, ТАСС точно їде. Особисто я думаю, що закінчиться все не скоро. Олександр Лукашенко продовжує ігнорувати те, що відбувається на вулицях, але йому не все одно, що відбувається на заводах. Думаю, до середини вересня або жовтня триватимуть ходи, які, на жаль, нічим не закінчаться.

Розмовляв Денис Дзюба /ОБ, Vot-tak.tv

Новини