Віталій Портников Волкер в Києві, Лавров в Гавані. Що на цей раз ділять США і Росія?

Публіцист, телеведучий

Источник фото - facebook.com/MIDRussia/

Поїздка спеціального представника американського держдепартаменту Курта Волкера в Україну збіглася з візитом глави російського зовнішньополітичного відомства Сергія Лаврова на Кубу. Два ці візити ще раз підтвердили, наскільки складно буде Москві і Вашингтону домовитися з основних питань зовнішньої політики – і до якої міри керівники двох країн не розуміють мотиви один одного.

Розширення сфери впливу за український рахунок

Волкер в Києві ще раз підтвердив американську прихильність ідеї врегулювання на Донбасі і відновлення територіальної цілісності України. З точки зору Кремля це – пряме втручання Вашингтона в «російські справи», спроби зазіхнути на московську «сферу впливу» на пострадянському просторі. Але якщо подивитися на ситуацію з Вашингтона, неважко помітити, що американці не думають ні про яке розширення «сфери впливу» за український рахунок.

Білий дім був дуже обережним в допомозі Києву ще за часів Барака Обами і вже тим більше зараз, в епоху Дональда Трампа. І те, що конгрес проявляє тут більший інтерес, ніж президентська адміністрація, теж не складно пояснити – конгресменам простіше дотримуватися цінностей в ситуації, коли голова держави діє в категоріях поточної політики і своїх власних – тепер уже передвиборних – інтересах.

Для американців природно надавати підтримку країнам, які зазнали агресивного нападу, та ще з боку більш могутнього противника. Зрозуміло що з російської точки зору ніякої агресії немає, Україна сама на себе напала, анексія Криму – результат волевиявлення жителів анексованого півострова, війна на Донбасі – повстання озброєних «Буками» шахтарів. Однак така картина реальності існує тільки в Кремлі й аж ніяк не поділяється рештою світу.

Наступити на ногу Дональда Трампа

А тепер спробуємо подивитися американськими очима на поїздку Лаврова до Гавани. І побачимо, що Москва намагається надати політичну і військову підтримку диктатурі, з якої у нинішньої адміністрації аж ніяк не добрі відносини: Трамп – не Обама. І візит Лаврова – лише частина процесу зближення Москви і Гавани: не так давно до берегів Куби причалював військовий корабель «Адмірал Горшков», намічається поїздка прем’єр-міністра Дмитра Медведєва.

І добре б справа стосувалася тільки Куби, цього традиційного союзника Москви ще з радянських часів. Але сьогодні Росія і Куба не приховують свою готовність підтримати режим Ніколаса Мадуро в Венесуелі. Тема допомоги владі, яка вже довела населення своєї країни до політичної і економічної катастрофи звучала в якості однієї з головних на прес-конференції Лаврова і його кубинського колеги Бруно Родрігеса.

І все це для Білого дому – пряма демонстрація готовності і бажання Володимира Путіна «наступити на ногу» Дональду Трампу – якщо згадати, скільки зусиль докладає американський президент для заміни режиму в Венесуелі.

«Наша» Україна – «ваша» Венесуела

З точки зору Москви все просто і прозоро. Ви лізете в «нашу» Україну – ми не даємо вам діяти в «вашій» Венесуелі. З точки зору Вашингтона все рівно навпаки: і в тій, і іншій ситуації Сполучені Штати підтримують тих, хто зазнає насильства.

Кремль оставляет Мадуро без поддержки?

У випадку з Україною – країну, на яку напала Росія і окупує частину її території. У випадку з Венесуелою – народ, який доведений диктатором до безвиході і опозицію, яка представляє інтереси народу, але не може прийти до влади через крах демократичних інституцій і заміну їх владою силовиків і кримінальних кланів.

Лавров передал Помпео меморандум о вмешательстве США в дела России

При цьому стверджувати, що американці домоглися в обох випадках такого аж великого успіху, я б теж не став. Їм не вдалося ані реально допомогти у вирішенні проблеми Донбасу, ані позбутися Мадуро. І в тому, і в іншому випадку поки що тріумфує Трамп, а Путін.

Але з точки зору навіть не цінностей, а формальної логіки з підходами Білого дому важко не погодитися. Інша справа, що Кремль давно вже живе в світі, де немає ніякої формальної логіки, а є просто бажання Путіна і його уявлення про реальність. І так, ці уявлення викривлені. Але тут ми повертаємося до першого питання цього тексту: як за таких різних уявлень домовлятися Путіну і Трампу?

Інші тексти автора:

Український вибір невідомого

Віталій Портников, для belsat.eu

ДИВИСЬ ТАКОЖ
Коментарі