В Білорусі інші стандарти і правила гри – «не б’ють і добре»

Російський журналіст Роман Попков був затриманий на площі Незалежності в Мінську в четвер, 27 серпня, разом з приблизно 20 колегами з різних ЗМІ, включаючи кореспондента vot-tak.tv. Вони були доставлені у відділення «для перевірки» ще до початку акції. В результаті Романа Попкова вислали з Білорусі. Він написав у своєму Facebook як зараз працюють Білоруська міліція і ОМОН.

Посмішки, затримання, Лукашенко з автоматом. Як пройшов 22-й день протестів. Основне

Мій зворотний шлях з Білорусі до Москви через Смоленськ вийшов довгим — але це окрема історія. Зараз дуже коротко розповім про моє затримання в Мінську.

Журналіст МБХ медія Роман Попков. Джерело фото: facebook.com/roman.popkov.

Повинтили мене з купкою з двох десятків журналістів увечері в четвер на площі Свободи, де була запланована чергова акція протесту. Саме затримання було комбінацією принесених зараз в РБ з РФ московських технологій (рішучі, але без надмірного насильства дії) і чисто білоруської стратегії випилювання преси з протестних акцій.

Традиційного білоруського жесткача не було – світлошумовими не закидали, по ногах не стріляли, навіть не били кийками. Просто до нашої групи (ми всі були з бейджиками) під’їхав наглухо тонований бусик без номерів, звідти вивантажилися омонівці в масках. Одночасно з усіх кінців площі до нас збіглися «тихарі» (співробітники правоохоронних органів, які приходять на масові заходи в цивільному одязі – прим. редакції) – теж в масках, але медичних. Всі разом вони взяли нас в півкільце і занурили в бусик, пояснивши свої дії «перевіркою документів».

Цікаво що всі журналісти в бусику мовчали в ганчірочку, незважаючи на дикість того, що відбувається – затримання натовпу журналістів з посвідченнями і редзавданнями, в тому числі з найбільших світових інформагентств. Просто це ж якісь загальноєвропейські уявлення про дикість, білоруським нормам не відповідають. У Білорусі інші стандарти і правила гри — «не б’ють і добре».

Приїхали в Жовтневе РУВС. ОМОН нами більше не займався — тільки дядьки з місцевого міліцейського начальства і натовп «тихарів». Ми сиділи в актовому залі. Перед нами, на столі, купками — відібрані у нас телефони, прес-карти і паспорти. Полковники і підполковники жартували, балагурили, сипали компліментами («Ви — очі і вуха країни»), обіцяли після перевірки всіх відпустити.

Потім увійшла міліцейська жінка з чаєм, кавою і бутербродами на підносі, нас запросили пригощатися. Ми (майже всі) утрималися.

Потім увійшов двометровий «тихар» в капюшоні і чорній масці, замість особи темна пляма. Немов якийсь ассасин з відеоігри. Низьким голосом запитав «Раша Тудей є»? Відповіддю був вибух нервового реготу. Розвернувся, пішов. Через деякий час повернувся. «Белта є»? (білоруське державне інформагентство). Знову регіт. Розвернувся, пішов. Більше не повертався.

Потім «тихарі» довго переписували особисто мої дані, бубоніли про себе на мій рахунок «А ось по ньому є питання». У підсумку мене все ж віддали, разом з іншими російськими журналістами, консулу і адвокату.

Коли я виходив з РУВС, думав про те, що ось ці усміхнені офіцери були зовсім іншими двадцять днів тому. Всі РУВС в Мінську були перетворені тоді в пекло. Насуплені омонівці, що нас затримували і зверталися до нас на «ви» — це вони ж били людей до повної знемоги в своїх автозаках і потім на Окрестіна. У Лукашенка ж інших омонівців немає — це одні й ті ж. Вони легко знову почнуть катувати і бити.

Але зараз ми поки бачимо, як тактика силовиків в РБ змінюється.

Роман Попков /ОБ, Опубліковано з дозволу автора

Новини