Українці за Лукашенка? Вибори в Білорусі – питання національної безпеки для сусідів

Віталій
Портников
Публіцист, телеведучий

Чи хочуть українці змін у сусідній Білорусі і чи бажають вони успіху тим, хто виходить на вулиці Мінська та інших білоруських міст? На перший погляд, на це питання можна було б дати виключно однозначну відповідь. Як же інакше можуть відчувати люди, які самі неодноразово виходили на майдани, протестуючи проти авторитарних проросійських правителів? Чим Олександр Лукашенко відрізняється від «хрещеного батька» української олігархії Леоніда Кучми або від глави донецького клану Віктора Януковича?

Але не все так просто. По-перше, на майдани виходили зовсім не всі українці. Інакше як би Кучма, Янукович, а потім і колишній телевізійний комік Володимир Зеленський перемагали на президентських виборах?

Соціологія нагадує, що Лукашенко протягом десятиліть залишався найпопулярнішим іноземним політиком в Україні. Популярніше навіть російських президентів і вже, звичайно, українських.

Олександра Лукашенка зустрічають в аеропорту Житомира під час візиту на форум регіонів України та Білорусі. 4 жовтня 2019 року. Фото: офіційний сайт президента України

Український виборець Зеленського – це білоруський виборець Лукашенко

Простіше кажучи «до Зеленського» Лукашенко з легкістю вигравав би українські президентські вибори. І Зеленський наслідує сусіда з Білорусі зовсім не випадково, А спираючись на соціологічні дані. Для електорату Антимайдану, який в 2019 році став електоратом Зеленського і партії «Слуга народу», Лукашенко — майже ідеал: порядок, на вулицях чисто, влада ніколи не змінюється, з Росією дружать, російською мовою розмовляють, зарплати і пенсії платять, підприємства працюють, а що на них виробляють і звідки гроші беруться — то яка різниця? Та ще й олігархів немає, і президент дуже чесний.

За великим рахунком, український виборець Зеленського — це і є білоруський виборець Лукашенко зразка 1994 року. Та й за Кучму в 1994 році український виборець голосував тому ж, чому білоруський — за Лукашенко. Просто з України ну ніяк неможливо зробити Білорусь, грошей таких немає. Але надія є, за неї платити не потрібно.

Тоді, можливо, змінам у Білорусі співчуває український патріот? Той, який виходив на Майдан, був там поруч з білоруськими друзями? Але українські патріоти побоюються, що на зміну Лукашенку може прийти куди більш залежний від Москви правитель. Лукашенко завжди грав роль «миротворця» і посередника у взаєминах між Києвом і Москвою. Навіть тоді, коли при владі в Україні були президенти, далекі від його уявлень про «правильний» розвиток сусідньої країни.

Історичний Білоруський біло-червоно-білий прапор, що сприймається офіційною владою Білорусі як заборонена символіка. Київ, 2013. Фото: Сергій Пелеса / Belsat.eu

Чий Крим?

Віктор Ющенко намагався стати «адвокатом» Білорусі в Європі – і зустрічався з Лукашенком вже після першого українського Майдану. Лукашенко був першим іноземним президентом, який зустрівся після другого Майдану з виконуючим обов’язки президента України Олександром Турчиновим. І це тоді, коли Кремль не визнавав повноважень тодішнього спікера українського парламенту. Петро Порошенко скаржився «Саші» на Путіна прямо на телекамери під час переговорів у Мінську. Ну а Володимиру Зеленському Лукашенко взагалі обіцяв видати затриманих у Білорусі «вагнерівців».

 

«Боевики Вагнера» стали для Лукашенко политическим товаром

 

Що ж буде, якщо в результаті краху режиму Лукашенка до влади в Мінську прийде людина, яка виявиться не здатна до гри з Кремлем? Обережна реакція Світлани Тихановської на питання про те, чий же Крим («Юридично Крим український, а фактично –Російський», – сказала вона в ефірі Єврорадіо), і заяви про Крим, які встиг зробити в Києві Валерій Цепкало («В якомусь сенсі це позиція нейтралітету»), тільки переконали патріотичну частину суспільства в обґрунтованості таких побоювань. Чого точно не хочуть в Києві, так це появи біля кордонів країни «Білоруського федерального округу» і перетворення президента сусідньої країни в путінського губернатора. Тому що це вже не питання співчуття демократичним процесам в Білорусі, а питання національної безпеки.

Очевидно, що в інтересах українських державників (нехай сьогодні вони і не є більшістю навіть у своїй власній країні) — Білорусь, яка рухається в бік Європи, до інтеграції з ЄС і НАТО, а не в бік поглинання Росією. Але питання про те, чи хочуть такої Білорусі самі її жителі і чи здатні вони домогтися зміни політичного курсу своєї країни, залишається відкритим навіть за день до президентських виборів.

Віталій Портников для/ОБ, Vot-tak.tv

Думка автора може не збігатися з думкою редакції.

Теги:

Більше матеріалів