Український фотограф: Ефект від таких проектів, як серіал «Чорнобиль», швидко проходить

Український фотожурналіст Артур Бондар почав знімати в Зоні відчуження ще до того, як екскурсії у виселені села стали «екзотичним туризмом». У 2015 році його книга «Тіні зірки Полин» («Shadows of Warmwood») тиражем в 300 екземплярів розійшлася по світу і майже відразу ж потрапила в переможці кількох престижних фотографічних премій. Belsat.eu поговорив з фотографом про нове прочитання Зони відчуження, серіалі «Чорнобиль» та будівництві БелАЕС.

Фото з книги Артура Бондаря «Тіні зірки Полин»

«Над уроком Чорнобиля потрібно рефлексувати»

– Артур, ти єдиний фотограф-українець, який зробив книгу про Чорнобиль. Чому ця тема цікавить зарубіжних авторів, але не затребувана серед тих, кого безпосередньо стосується?

– Факт, що перша публікація про книгу, яка вийшла в українських друкованих ЗМІ, відбулася лише в 2019 році, через чотири роки після виходу книги, говорить про те, що ми все ще не готові зрозуміти і переосмислити ті події. Тема Чорнобиля досі «болить» багатьом, а наша обізнаність про шкоду радіації кардинально не змінилася з часів Радянського союзу.

– Події в Чорнобилі довгий час були темою-табу. Це сильно відбилося на моєму поколінні. Хоча я і народився в 1983 році, але особистих спогадів про трагедію не маю. Є флешбеки, якісь розповіді батьків про мокру ганчірку, якими заклеювали вікна і витирали одяг і взуття в передпокої, страшилки про радіоактивний дощ. Дорослі неохоче згадували про вибух, вони намагалися забути про це і жити далі. Саме це і заважає говорити про Чорнобиль сьогодні, обговорювати, що відчувають люди в Україні, Білорусі, Росії. Хоча іноді мені здається, що деякі нічого і не відчувають – вони просто живуть з цим останні 30 років.

– А серіал «Чорнобиль» якось вплинув на сприйняття тих подій?

– Вау-ефект від таких проектів, як серіал «Чорнобиль», швидко проходить. Коли люди наситяться селфі на тлі напису «Прип’ять» або на тлі самої станції, все повернеться на круги своя, а вибух АЕС стане черговим елементом масової поп-культури. Над уроком Чорнобиля потрібно рефлексувати, вчити цьому аналізу нові покоління. І єдине, що ми можемо зробити – не давати забути про катастрофу усіма доступними засобами. У моїй ситуації – це книга.

Фото з книги Артура Бондаря «Тіні зірки Полин»

– Яку ти знімав з 2007 по 2015 рік. Чому так довго? Деякі фотографи встигають зняти проекти за кілька днів, максимум – тиждень.

– У 2007 році ми з колегами з агентств поїхали на нічний реквієм в Прип’яті. Тоді я відчув це місце, цю землю. Я зрозумів, що мені хочеться тут гуляти, знімати і мати якийсь зв’язок з Зоною. На жаль, у іноземців немає можливості відчути це місце до кінця. У більшості випадків вони приїжджають з гідами або з великими групами туристів до «підгодованих» самоселів, бачать тільки те, що їм показують.

Я розумію, що складно приїхати до Зони іншими шляхами. Для іноземців це дорого і логістично складно. Тому будь-які проекти про Чорнобиль, хто б їх не зробив, – важливий і позитивний момент з точки зору інформованості суспільства. Але чи зможе іноземець зрозуміти культурний шар і бекграунд цієї історії? Для цього потрібно постійно бути в цьому суспільстві, жити тут.

Фото з книги Артура Бондаря «Тіні зірки Полин»

– Іноземний погляд на Прип’ять мені не зрозумілий, не до кінця прийняті мною. Відчувається, що для багатьох Прип’ять – це екзотика, а Зона – новий незвичайний атракціон. Я зовсім не радію, що після серіалу «Чорнобиль» потік туристів в Зону збільшився втричі. «Новий рік з феєрверком на центральній площі Прип’яті» – це погано саме в стосунку до цієї землі.

«Все залежить від охоронця. Якщо нормальний – відпустить»

– Про що твоя книга «Тіні зірки Полин»? Чим вона відрізняється від проекту поляка Мацея Набрдаліка?

– Це спроба зрозуміти історію, переосмислити трагедію, людей, які там живуть. Повторюся, ми не далеко пішли від Радянського союзу менталітетом. Коли приїжджаєш в українське село і питаєш, що таке радіація, у людей, яким за 50, ніхто толком не пояснює.

– Під час зйомок у тебе були проблеми із в’їздом в Зону?

– Проект знімався 8 років, в Україні змінилися кілька президентів. А нова мітла мете по-новому, як відомо. І коли при одному президенті я домовився про легальний в’їзді в Зону, то з його відходом мої контакти втратили користь – їздив нелегально. Потім влада знову змінилася – все заново.

Кілька разів мене затримували за незаконне потрапляння в Зону, давали адміністративний штраф. Але «адміністративка” не робить статистику, тому майже завжди намагаються впаяти винос деревини або металу із зони, туризм. Це вже кримінальна відповідальність, за таке можна і сісти.

За великим рахунком все залежить від охоронця. Якщо нормальний – відпустити, мовляв, що з фотографа або місцевого взяти? А якщо неадекватний … У Зоні ж багато нелегального бізнесу – і дерева, і полювання, і метал. Економічна ситуація в тому регіоні навчила людей виживати. Підводних каменів вистачає, але той, хто захоче, завжди потрапити в Зону.

Фото з книги Артура Бондаря «Тіні зірки Полин»

«Зону перетворили в театр: поклали доріжки, будинки пофарбували»

– За час роботи над книгою ти відчув, що Зона змінюється? Чи час там застиг?

– Найбільшу трансформацію я помітив під час однієї з річниць вибуху на ЧАЕС, коли Янукович вирішив привезти Медведєва і Лукашенка в Прип’ять. Тоді все «вилизали» і, як мені здається, зробили найжахливіше після трагедії: перетворили Зону в театр. Проклали нові доріжки в місті, будинки пофарбували, зробили парк і музей одного дня в центрі міста!

Ту емоцію, яка мене зацікавила з самого початку, закатали в асфальт. Після цього місто і АЕС перестали мене цікавити. А ось поселення, куди не потрапляє цивілізація в особі наших чиновників, це зовсім інше. Самоселів взагалі одні з найбільш приємних людей, яких я коли-небудь зустрічав. Деякі, на жаль, вже пішли. Хтось через алкоголь, хтось – за станом здоров’я.

– Твоя книга рідко зустрічається на полицях білорусів, українців, росіян. Чому?

– Культура фотокниги для нас нова – наші люди важко зчитують образи та історії. Вони взагалі довго думають над придбанням будь-якої книги, а видання про Чорнобиль з єдиним текстом у вигляді скана передовиці «Тайм» … Наша людина 300 раз подумає, і, швидше за все, купити помідори на базарі замість фотокниги.

Фото з книги Артура Бондаря «Тіні зірки Полин»

– Але для мене важливо, що ця книга сталося. Я вважаю, що не потрібно створювати величезні блокбастери, мегапроекту, щоб говорити про Чорнобиль. Досить говорити про це в своїй родині, в співтоваристві. Тоді і знання про Чорнобиль не зникнуть.

– А що ти думаєш про будівництво нової АЕС в Білорусі?

– АЕС – це шлях у глухий кут. Я за міру в усьому і за екологічні рішення. Але у людини немає міри. І це підтверджується не тільки атомною енергетикою, але і радикалізмом, ставленням до війни. Ми, на жаль, не робимо повноцінні висновки з історії і не змінюємо своє життя на краще.

Юлія Шабловська/МВ belsat.eu, фота і відео – «Тіні зірки Полинн», Артур Бондар

Дивися також