Радості через загибель Сулеймані в Ірані більше, ніж скорботи

Олександр
Подрабінек

Коли закінчується правосуддя, починається війна. Вона може бути оголошеною, неоголошеною, холодною, громадянською, гібридною – якою завгодно, але суть її в тому, що право не діє, а значення має тільки сила.

Вбивство Касема Сулеймані безумовно залишається за рамками права, тут просто нема про що сперечатися. Чизнаменує воно початок війни між США і Іраном, поки незрозуміло. Але ясно одне: на генерала Сулеймані правосуддя не поширювалося, він був для нього недосяжним. Як не поширюється воно в Ірані і на вище керівництво,що прибрало владу в країні в результаті ісламської революції 1979 року.

Фундамент диктаторського режиму в Ірані

40 років при владі в Ірані знаходяться релігійні фанатики, яких не вибирає народ, не затверджує парламент. Посада Великого аятолли (глави Ісламської Республіки Іран) відкриває диктатору безмежні можливості – від амністії окремих засуджених до визначення загальної політики держави і зміщення обраного президента країни.

Після революції 1979 року главою Ірану став Імам Хомейні, а після його смерті в 1989 році диктаторську посаду зайняв аятолла Алі Хаменеї, який залишаєтьсяна конституційній посаді «лідера країни» і до цього дня.

Іран вийшов з ядерного договору і погрожує США

Зрозуміло, що без силової підтримки і відданих силовиків диктаторський режим встояти не може. Генерал Касем Сулеймані був однією з ключових фігур в силовому забезпеченні релігійно-фундаменталістського режиму в Ірані. Як гарячково після Жовтневого перевороту 1917 року в Росії було створено ВЧК, як через рік після приходу до влади нацистів у Німеччині було сформовано СД, так і після революції 1979 року в Ірані було створено Корпус вартових ісламської революції (КВІР).

Боротьба в ім’я «божественного закону»

Сулеймані вступив в КВІР з перших же днів його існування і досить швидко просунувся на керівні посади. Формально КВІР був створений для «охорони революції». Що під цим малося на увазі? Конституція Ірану, визначаючи в преамбулі завдання КВІР, говорить про це так: «Не тільки охорона кордонів, а й ісламська місія, тобто джихад в ім’я Бога, а також боротьба в ім’я Божественного закону в світі лежить на їх плечах».

В ім’я «божественного закону» стражники Корпуси, стали ударною силою в боротьбі іранської влади з будь-якими проявами опозиції. Уже через рік після захоплення влади в країні була проголошена ісламська культурна революція. А куди ж без неї? Досвід більшовиків, нацистів і китайських комуністів ясно показує, що культура – головний ворог диктатури.

Повний контроль: закриття університетів в Ірані

У червні 1980 року в Ірані було створено штаб «культурної революції», який мав у своєму розпорядженні бойовими силами КВІР (в той момент близько 200 тис. чоловік), готовими в потрібний момент придушити можливі заворушення. У червні ж на невизначений термін були закриті всі вищі навчальні заклади країни. Аятолла Хомейні назвав університети «центрами розпусти», що знаходяться на службі у імперіалістів. З вищих навчальних закладів виганяли сотні людей. Тільки з Тегеранського університету було звільнено 389 професорів, викладачів і співробітників; всім їм було пред’явлено стандартне звинувачення у співпраці з шахським режимом.

В цілому в червні 1980 р з вищих навчальних закладів були вигнані 20 тис. студентів і 2 тис. викладачів. 20 червня почалися жорстокі вуличні зіткнення між муллами і КВІР з одного боку і студентами і викладачами – з іншого. В результаті зіткнень були арештовані, поранені й убиті сотні студентів.

Були заборонені демонстрація іноземних фільмів, зберігання і продаж відеокасет, іноземних кінострічок з розважальними програмами. Для контролю над засобами масової інформації було утворено Бюро по боротьбі з непристойностями.

Видобуток «правовірних» мусульман

КВІР і інші воєнізовані проурядові організації контролювали виконання жінками всіх приписів шаріату: обов’язкового носіння чадри чи хустки-хіджабу, обмеження професій, роздільного навчання, заборони розлучень з ініціативи жінки, введення знову багатоженства і тимчасового шлюбу. Тілесні покарання за шаріатом за злодійство, вживання спиртного і смертна кара за зраду батьківщині, шпигунство, подружню невірність і наркоманію були поширені на жінок.

Reuters: Трамп попередив Іран про «неминучий напад»

Особливо суворо контроль над виконанням жінками приписів шаріату здійснювали члени КВІР і «Хезболли». Нерідко жінок, що наважилися вийти на вулицю без чадри чи хіджабу, вони забивали камінням на смерть. Стражникам КВІР було дозволено примушувати до співжиття жінок, звинувачених у боротьбі проти режиму, оскільки за мусульманськими законами вони вважалися військовополоненими і розглядалися як видобуток «правовірних» мусульман.

Репресії торкнулися і армії. КВІР і інші радикальні угруповання тільки за два післяреволюційних місяці стратили понад 20 тисяч кадрових військовослужбовців іранської армії і співробітників САВАК (міністерства держбезпеки Ірану).

Коли правосуддя безсиле – за справу беруться військові

КВІР став для Ірану тим же, чим було НКВС, а потім КДБ в СРСР або СС в нацистській Німеччині. Маніакальна ідеологічна одержимість варти Корпусу в поєднанні з витонченою жорстокістю і абсолютною моральною деградацією привели до масового терору в країні. Я думаю, людей, котрі радіють смерті Сулеймані, в Ірані набагато більше, ніж скорботних про його загибель.

Під час всіх цих драматичних подій, що відбувалися після ісламської революції, Касем Сулеймані був лейтенантом КВІР. Тут він робив свою кар’єру: спочатку став командиром 41-ї піхотної дивізії, а потім очолив Ель-Кудс – особливий підрозділ КВІР, що відповідає за проведення спеціальних операцій за межами Ірану.

Терористичні акції, незаконні поставки зброї, провокації військових дій, військова, фінансова і політична підтримка терористичних організацій – ось сфера дій Ель Кудс і її командувача Касема Сулеймані. І тут він теж був вище закону і теж недосяжний для правосуддя. Ні для іранського, тому що правосуддя в звичному розумінні в Ірані немає, ні для міжнародного, тому що заарештувати його не було ніякої реальної можливості. І ось, коли правосуддя демонструє свою безпорадність, справа в свої руки беруть військові.

Чи добре це? Та нічого хорошого! Тут можливі помилки і зловживання, загибель випадкових людей і непередбачені наслідки. Але коли немає правової можливості зупинити злочинну діяльність, людям і державам не залишається нічого іншого, як використовувати способи неправові. Це поганий вихід, але, мабуть, єдино можливий: мовчазне спостерігання за розгулом насильства і злочинності – це один із способів їх заохочення.

Олександр Подрабінек для belsat.eu

Дивися також