«Тут і блогерів саджають». Лідер «Autonomicon» видав у В’єтнамі альбом і розповідає, чому проміняв Білорусь на країну мопедів


Денис Трусов. Фото їх архіву артиста

Денис Трусов, лідер Гродненської групи «Autonomicon», прожив три життя і побачив три реальності. Музикант переїхав до Польщі, а три роки тому влаштувався у В’єтнамі.

В Азію Денис потрапив завдяки сестрі, яка жила в Ханої і запросила його переїхати. Втомившись від польських реалій, він купив квиток в одн бік.

В інтерв’ю belsat.eu артист розповідає, як працювати в класі з 55 учнями, чим в’єтнамці відрізняються від білорусів і за чим сумує найбільше.

Акліматизація та пошук праці

Раніше я ніколи не був в Азії, тому мене дивувало дослівно все – повітря, звуки, поєднання кольорів, люди, їжа, звичаї. Перший місяць я відчував нескінченний культурний шок. І навіть тепер не перестаю дивуватися – життя тут набагато інтенсивніше.

Фото їх архіву артиста

З роботою розібрався швидко. Я викладаю іноземні мови, а тут потрібні були вчителі. Спочатку влаштувався в державну школу. Перший час було нелегко – класи по 50-55 учнів, доводилося бути винахідливим. Учні тут різні: люблять похуліганити, але якщо чітко позначити свою позицію, з дисципліною проблем немає.

А ось з предметом – просто біда. Мови зовсім різні, і наука в’єтнамцям дається нелегко.

Заробітки для професії вчителя пристойні. У Польщі з голою ставкою після оплати житла, рахунків і проїзного часто банально не вистачало до першого числа. А тут вистачило на нормальне харчування, подорожі, задоволення, а найголовніше – залишився час і ресурси для занять творчістю.

Денис з ученицею. Фото з архіву артиста

До речі в Азії вчителі англійської взагалі дуже затребувані. У Китаї, наприклад, можна отримувати 20-30 доларів за годину роботи. Але там вважають за краще native speakers [носіїв мови – прим. belsat.eu].

Життя в столиці

У Ханої осіння зима, потім літо, літо і літо.

Влітку людям в Ханої жити дуже жарко. Люди п’ють зелений чай з льодом, їм стає легше, і вони здатні тепер з’їсти гарячий суп з колосальною кількістю червоного перцю в + 36.

До приїжджих тут ставлення в цілому хороше. В’єтнамці, в принципі, люди доброзичливі. Але на побутовому рівні іноді буває важко. Якщо ти білий, то за замовчуванням крутий. Всі хочуть з тобою випити або сфотографуватися. У віддалених гірських селах люди виходять з будинків і дивляться на тебе, як на приїхавший цирк. Але часто і обраховують.

У Ханої практично в кожному будинку на першому поверсі який-небудь магазин, кафе, майстерня або будь-який інший дрібний бізнес, але купуючи там ти завжди, як білий платиш більше. Якщо хочеш обійтися без торгу – супермаркети і гіпермаркети. Вибір товарів такий як в Європі, але з місцевим колоритом. Наприклад, можна купити личинки шовкопряда.

Країна мопедів

Обзавівся моторолером, тут без нього – ніяк. І зрозумів, що мені завжди дико не вистачало саме цього – вільної їзди. На дорогах тут панує керований хаос.

У Ханої все життя прохоить на скутерах. Вони давно приручені і одомашнені – з наклейками, квіточками, вручну розмальованими подряпинами і неповторними гобеленами з ізоляційної стрічки.

Звичаї в’єтнамців

Молодь тут в основному прозахідна. Багато хто мріє виїхати в Австралію або Південну Корею.

Для мене одкровенням стала картина, яку я побачив на порозі школи – дівча років десяти з піонерським галстуком робила селфи новим айфоном, а на голові у неї була панамка з листком марихуани. Ось, мабуть, квінтесенція В’єтнаму в одному образі.

Урок в школі. Фото з архіву артиста

Моя в’єтнамська подруга якось сказала: «тоді ми перемогли США на війні, але тепер вони перемагають нас в супермаркетах.

Є і антизахідні товариші. Чим вони старші, тим їх більше.

В цілому все, що відбувається можна описати як 90-ті, але з соціальними мережами і смартфонами. На відміну від нас в 90-ті, в’єтнамці пишаються своєю країною, Хо Ши Міном. Патріотизм не гірше американського, хоч з оглядкою і самоіронією.

Фото їх архіву артиста

Коли американський експат, відомий у В’єтнамі youtube-блогер, досить гостро пожартував в коментарі в Facebook на тему шанованого покійного вже генерала у Нгуєн Зяпа, йому довелося несолодко. Тільки факт, що у нього дружина в’єтнамка і малолітня дитина, пом’якшило покарання. Замість в’язниці йому дали величезний штраф.

А взагалі блогерів тут садять, цензура працює. Нещодавно заарештували з десяток осіб, у тому числі в’єтнамців з американським громадянством. Їм інкримінують створення організованої групи для повалення уряду і захоплення влади. Мої в’єтнамські друзі ставляться до цього по-різному. Деякі засуджують, інші навпаки кажуть – так їм і треба.

Культурний розрив

Різниця дуже велика. Для мене спочатку було проблемою працювати босоніж. А у них не прийнято в приміщенні у взутті бути.

Рівень знань дуже різний. Наприклад, з усього мого класу тільки двоє знали, хто такі євреї. Іншим було просто все одно. Про Білорусь знають по мотоциклу «Мінськ».

Поведінка за столом, ставлення до гігієни і чистоти шокувало в ступор. Посидіти після обіду і в мовчанні поколупатися в зубах за столом – це норма. Деякі зубочистками, а деякі спеціально вирощеним нігтем на мізинці.

В’єтнамський будинок. Фото їх архіву артиста

Але є і багато позитивних відмінностей. Наприклад ставлення до сім’ї, повага до людей похилого віку. Взагалі в порівнянні з білорусами в’єтнамці оточені традиціями, ритуалами, кодексами поведінки, яким тисячі років, і вони їх дотримуються.

Ставлення до болю і страждань простіше. Напевно, тому що війна була порівняно недавно. До речі, більшість дрібних медичних втручань і операцій проходить без знеболюючих. Місцеві економлять і стоїчно переносять біль. Широко використовують альтернативну медицину – всі ці дивні бульбашки з незрозумілими грибами і корінцями, незрозумілими частинами тіл тварин.

В’єтнамський будинок.

В’єтнамки ходять по місту в піжамах. Піжами, треба сказати, знатні і різноманітні. Це ідеальні, легальні сомнамбули, їх ніхто не будить, вони ходять по магазинах, п’ють каву на набережній, фотографуються.

З В’єтнаму важко виїхати, особливо з моєю спеціальністю, особливо в Польщу чи Білорусь. Я працюю легально, плачу податки і обріс тут знайомими і зв’язками.

Денис Трусов. Фото їх архіву артиста

У мене чудові студенти, допитливі і мотивовані. Але я сумую. По гречці, сирникам і хрускоту снігу під ногами. А гречка тут дорога – 10 доларів за кілограм.

Творчість

Тут я записав новий альбом. Мені дуже пощастило, мій сусід, американський художник, познайомив мене з Кім Нгок Чан – чудовою жінкою, викладачем і аніматором все, що пов’язано з експериментальною музикою та сучасним мистецтвом в Ханої. Взагалі в Ханої відбувається напрочуд багато в плані експериментальної музики.

Зараз я готую білорусько-в’єтнамсько-американський склад «Autonomicon» до концертів в Ханої. Ми репетируємо програму і через пару місяців збираємося грати зі сцени.

Альбом «Себякін гряде» був записаний в період 2018-2019 і зведений в домашній студії. Ми записали саундтрек до світу, який з нами трапляється.

Фото їх архіву артиста

Обкладинку альбому намалював вже відомий з оформлення попереднього релізу групи художник Олексій Новицький. На диску 10 музичних композицій по білоруській, польській, російській мовами, одна поема, яка і дала назву альбому.

«Autonomicon» залишаються вірними своєму стилю – це еклектичний лоу-фай з глибокими, часом схожими на дзенські коани текстами.

Альбом можна прослухати і завантажити тут і тут.

Попередній альбом групи високо оцінили як у Білорусі (на думку авторів experty.by ), так і за її межами. Він потрапив в топ білоруських релізів 2017 року на сайті Beehype.

Пісні групи також пролунають на творчому вечорі поетки і передвочиці Юлії Тимофєєвої і письменника Ольгерда Бахаревича.

ДР/ОБ belsat.eu

ДИВИСЬ ТАКОЖ
Коментарі