Свій-чужий. Як сприймають Лукашенка патріотичні українці

Ставлення українців до Лукашенка змінюється. До останнього багато хто вважав, мовляв ми, українці такі волелюбні, а білорусам до нас далеко, тому сябри ніколи не вийдуть на площі. Аж раптом 200-300 тисяч людей (а окремі джерела говорять і про півмільйона), вийшли на вулиці білоруських міст і вже наче і не бояться. Вони виявились здатними кричати Лукашенку «Йди геть», коли той приїздить на підприємства, що страйкують.

Підтримуючи потяг білорусів до свободи, частина патріотичних українців вважає Лукашенка корисним для України політиком. Акція у Львові. Фото: Микита Печеник/belsat.eu

Громадяни України звісно мають змогу відстежувати все, що відбувається у сусідній країні, проте глибинного розуміння цих процесів у українців здебільшого немає, переконаний білоруський журналіст з Києва Юрій Свірко.

«Кожна нація,зокрема українська, має свій національний інтерес. І кожна людина у нації розуміє національний інтерес на свій розсуд. Деякі українці справді вважають, що краще нічого не змінювати, нехай буде Лукашенко, ми за 26 років вже знаємо, що він собою являє, і що зокрема він гарантує начебто безпеку на українському кордоні. Насправді ж це прояв короткозорості», – говорить Свірко.

Результати голосування серед україномовних читачів fb.com/belsat.ua

Опитування, проведене серед україномовних читачів нашого сайту засвідчило достатньо високу популярність самопроголошеного президента. 26% патріотично налаштованих українців вважають Лукашенка кращим охоронцем білоруського суверенітету, ніж Світлану Тихановську. І, відповідно, вигідним для України політиком.

Тезу про те, що Лукашенко-політик, орієнтований на укріплення незалежності, хибною вважає і народний депутат України, раніше один із лідерів націоналістичного об’єднання «Національний Альянс», Ігор Гузь.

«Це людина, яка нічого не робила проти того, щоб Білорусь була частиною Союзної Держави з Росією. Білорусь – член ОДКБ, Білорусь вільно дає можливість проводити військові навчання масштабним угрупуванням Російської Федерації на своїй території», – говорить Гузь. «Саме тому для мене Лукашенко є суто проросійським політиком. Так, він часом намагається показати свої примхи і особливе бачення певних процесів, але сказати, що він політик національно орієнтований, ніяк не можна».

У українців неоднозначне ставлення до Сергія Тихановського через його колишні проросійські погляди. Його дружина Світлана, яка балотувалась на посаду президента Білорусі, неоднозначно висловлювалась щодо Криму, це теж не сподобалось частині українців. Фото : Natalia Fedosenko / TASS / Forum

На думку політичного експерта Євгена Магди, події в Білорусі українці досі сприймали, з одного боку, з емпатією – через спогади про власну Революцію Гідності і навіть попри те, що білоруські протести важко порівнювати з Майданом. Але з іншого боку, відсутність чіткої позиції публічних осіб, таких як Цепкало і Тихановська, стосовно статусу Криму та російської агресії довіри до лідерів опозиції викликати не могло.

«Практично вперше в історії президентських виборів представники біло-червоно-білого табору були на цих виборах лише статистами. Тоді, як незареєстровані кандидати Віктор Бабарико та Валерій Цепкало представляли «істеблішмент», а Світлана Тіхановська за великим рахунком стала кандидаткою у президенти за сімейними обставинами, оскільки балотувалась замість свого чоловіка», – говорить політолог.

Вихід на політичну авансцену «нової опозиції» також сприяє сумнівам щодо незалежності її представників від Росії. «Довгий час в опозиційному русі, нехай і кволому, лідерство брала так звана «національна опозиція». Починаючи від ОГБ, БНФ, Руху за Свободу і ряду інших громадсько-політичних структур», – говорить Ігор Гузь «Але дійсно за останній рік в Білорусі опозиція за своєю природою зовсім інша. Бабарико, Цепкало, певною мірою Тіхановський – зовсім інші життєві історії і зовсім інший політичний рівень».

З іншого боку, вважає депутат, причини такого переформатування опозиції – у загостренні внутрішніх соціальних процесів в республіці. Історія Тихановського і його дружини, на його думку, про протест, який виник і пішов у гору на ґрунті саме соціальних проблем, не національних. У цих умовах блогер, якого досі ніхто не знав, почав збирати мільйонні перегляди у соцмережах і це в свою чергу зумовило нові підходи до опозиційної діяльності. За рівнем охоплення телеграм-каналів, ними користується кожен третій у Білорусі, а значить доступ до інформації має кожна білоруська сім’я.

Протести в Білорусі не мають національного характеру. Протестувальники здебільшого російськомовні – не всі в українському патріотичному таборі це сприймають. Мітинг у Гродно 19 серпня. Фото: Василь Молчанов / belsat.eu

«Врешті решт подивіться зараз на протестувальників, цих людей ніколи досі не бачили на акціях протесту національно орієнтованої опозиції. Ці люди ніколи не були політизовані, їхній рух – за свободу. Але за свободу не з національною орієнтацією, вони здебільшого російськомовні, вони просто втомилися жити з Лукашенком. Їх вивела на вулиці ситуація, а це не російський фактор. Вони в більшості кричать гасла «Живе Беларусь», піднімають біло-червоні прапори і для них цей порядок денний цілком сприйнятний».

Але вочевидь найбільш стрімко коливались українські патріотичні кола у своїй позиіції щодо Лукашенка через справу бойовиків російської ЧВК Вагнер, затриманих за 10 днів до президентських виборів. Моментом істини мало стати – до якої країни Лукашенко передасть схоплених під Мінськом найманців. І надія, яка було зародилась після запитів України про екстрадицію, змінилась розчаруванням, коли «вагнерівців» забрав з Білорусі російський спецборт. А подальші принизливі закиди на провладному мітингу в Мінську не мали б залишити каменя на камені від непохитної віри в Лукашенка, як друга України і опікуна її національних інтересів.

Здається, від останньої зустрічі керівників в жовтні 2019 року стосунки між Україною і Білоруссю істотно зіпсувались. Джерело : Pyotr Sivkov / TASS / Forum

Зокрема Лукашенко звинуватив Україну (разом з Литвою, Латвією, Польщею), що та буцімто наказує йому провести нові вибори в Білорусі.

«НАТОвські війська лязгають гусеницями, йде нарощування військової сили на західних кордонах нашої країни. Литва, Латвія, Польща та, на жаль, наша рідна Україна, її керівництво, наказують нам провести нові вибори», – заявив Лукашенко.

Крім того Україна удостоїлась і окремої цитати:

«Пам’ятайте: загубите – не Лукашенка – а першого президента, і це буде початком вашого кінця. Стоятимете на колінах як в Україні та інших країнах стояти на колінах та молитися незрозуміло на кого».

Вперше в історії: Україна викликала посла в Білорусі для консультацій

На думку Євгена Магди, ці недружні випади стосовно України, які вже призвели до виклику посла Кизима для консультацій до Києва, свідчать про те, що Лукашенко не розглядає Україну, як партнера у питанні збереження своїх владних повноважень.

«І риторика і політична поведінка Лукашенка свідчить про те, що він шукає шляхи для збереження влади. І в цьому сенсі діє за принципом «бий своїх, щоб чужі боялися» – настільки, наскільки при цьому українці можуть бути для нього «своїми», – переконаний експерт.

Насправді ж, коли українці вдивляються у білоруські протести, найбільше їх бентежить майбутнє: що станеться з сусідньою країною після Лукашенка? Юрій Свірко каже, що дивитися на це варто не в короткостроковій перспективі питань кордонів і стабільності, а як на питання демократії взагалі у світі і безпеки на європейському континенті. Ті ж самі люди, якби подумали більше, зрозуміли б, що національним інтересам України насправді відповідає демократична і стабільна Білорусь. Без Лукашенка. А хто там буде наступним президентом – це справа виключно білорусів, і точно не українцям це питання вирішувати.

«Якщо там відбудуться справді демократичні вибори, то наступники Лукашенка просто не зможуть здати Білорусь Путіну. І українці, на мою думку, мають підтримувати саме це – білоруську незалежність і білоруську демократію. А не суверена-царя Лукашенка, від якого, як вони думають, залежить білоруський суверенітет».

Лукашенко легко здасть Кремлю українські національні інтереси. Як не раз здавав білоруські

Тарас Ратушний, belsat.eu

Новини