Рокіровка і депортація. Як змінилася доля глав православної та католицької церков у Білорусі

Дмитро
Горевой

Найближчої неділі в Москві буде офіційно затверджений новий глава Білоруської Православної церкви – Веніамін (Тупеко). Зараз у нього поки ще титул єпископа, але вже в найближчі дні він стане митрополитом Мінським і очолить місцеву церкву.

У той же час, главі католиків архієпископу – митрополиту Тадеушу Кондрусевичу відмовили у в’їзді в країну. Зараз він перебуває в еміграції в Польщі. У чому ж причина виборчого ставлення влади до конфесій і чому церкви по-різному реагують на події в країні?

 

Что известно о новом главе Белорусской православной церкви?

 

Голос церкви

На протести і насильство силовиків дві найбільші деномінації Білорусі відреагували по-різному. Римо-католицький Костел відкрито підтримав протест. Ксьондзи запустили акцію «Католик не фальсифікує», духовенство виходило на мітинги, а єпископи виступали з жорсткими зверненнями, критикуючи владу. За активну позицію католики вже поплатилися.

Спочатку були виставлені великі штрафи Червоному костелу (відомий католицький храм Мінська – прим. редакції), потім і зовсім під час однієї із зачисток силовики заблокували в храмі протестувальників, не даючи людям вийти на вулицю. Апогеєм протистояння церкви і держави стала заборона в’їзду главі білоруських католиків Тадеушу Кондрусевичу. Олександр Лукашенко особисто звинуватив його в роботі на Польщу.

Митрополит Мінсько-Могилевський Тадеуш Кондрусевич Фото: Saverkin Alexander / TASS / Forum

У той же час позиція православних була неоднозначна і невловима, як ранковий туман. Деякі священники, як наприклад Андрій Лемешонок, розповідали про звірства протестувальників щодо «бідних ОМОНовців». Популярний церковний блогер архімандрит Сава Мажуко закликав з розумінням поставитися до силовиків під приводом «вони ж теж чиїсь діти».

З іншого боку Гродненський архієпископ Артемій виступив з жорсткою критикою влади і різко засудив фальсифікації. А віруючі самі організували спільний з католиками хресний хід. Вже колишній митрополит Мінський Павло спочатку це все засудив, але поспілкувавшись з мирянами скорегував свою точку зору. Він вибачився за офіційне привітання з перемогою, спрямоване Лукашенком, а також відвідав у лікарні побитих активістів.

Єпископ Веніамін (Тупеко) в 2016 році. Фото: Яна Сєдова

Новий глава БПЦ єпископ Веніамін окрім як «треба більше молитися» поки нічого виразного не запропонував, і швидше за все не запропонує. Справа в тому, що це особливість його світогляду. Він чернець від слова «зовсім» і йому мирські справи абсолютно чужі. Його універсальна реакція – в будь-якій незрозумілій ситуації потрібно більше молитися. Він дуже схожий на свого колегу з України – главу місцевої церкви Московського патріархату Онуфрія. Той теж аскет і молитовник. Він може не встати під час хвилини мовчання за загиблими в АТО і розповідати, що війна на Донбасі це покарання за гріхи, а не наслідок підтримки російськими військовими сепаратистів.

Його особистість оповита ореолом відлюдництва, а церковні технологи старанно створюють йому імідж старця. Білоруському Веніаміну в силу віку (51 рік) ще складно будувати з себе старця, тому це такий собі Онуфрій на мінімалках.

Симфонія

Світські оглядачі дивуються позиції православних. Чому не можна засудити очевидне насильство і несправедливе застосування сили. Адже це питання не політичної, а моральної площини. У той же час православні апологети здивовані претензіями, а на католиків і зовсім дивляться косо. Особливо завзяті конспірологи звинувачують Католицьку Церкву в підтримці протестних рухів і «кольорових революцій» по всьому світу.

Наводять приклади Польщі, України, Гонконгу та інших країн. Мовляв, Ватикан своєю релігійною діяльністю підриває режими і влаштовує зміну влади, а заодно і геополітичного вектора розвитку. При поверхневому погляді, яке притаманне конспірологічному мисленню, все дійсно так і виглядає.

Але проблема лежить значно глибше, це навіть не церковне самосвідомість, це рівень підсвідомого. За влучним висловом богослова Кирила Говоруна це ДНК церкви. Так ось у католиків і православних в силу різного історичного досвіду це ДНК різне. Православні жили і живуть ідеєю, що ідеал це горезвісна візантійська симфонія – співпраця церкви і держави.

Релігія сакралізує і виправдовує владу, а влада допомагає релігії вирішувати її проблеми (силовими, адміністративними або фінансовими засобами). “Ви нам, ми Вам”. Стратегія win / win, хоча в перспективі вона найчастіше призводить до lose/lose. Звідси і підтримка будь-якої влади, в тому числі і диктаторів, а також знамените сергіанське «ваші перемоги – наші перемоги, ваші нещастя – наші нещастя».

 

Коронавирус, «рука Москвы» и православие. В Черногории протестуют против коррупции и президента

 

Є у цього правила виключення, але вони породжені контекстом. Жорсткий клінч Московського Патріархату з Порошенком в Україні, сербського Патріархату з Джукановичем у Чорногорії та Константинопольського Патріархату з Ердоганом у Стамбулі можливий не тому, що це погана влада, а тому що це чужа влада. Для РПЦ в Україні свої в Росії, для Чорногорської митрополії в Сербії, ну а для Вселенського Патріархату – в Греції.

Два мечі

У католиків зовсім інший досвід. Папи завжди намагалися бути незалежними від європейських монархів. Не дарма в схоластичній середньовічній думці була сформульована теорія «про два мечі»– про духовну і світську владу Пап. Римський понтифік не підкорявся королю, а сам був сюзереном. Монархи повинні були не втручатися в релігійні справи церкви, а церква повинна була не втручатися в справи інших держав.

Це в якийсь момент звільнило церкву від заручництва світських правителів і позбавило від сервілізму, властивого православ’ю. Папська область, а пізніше Ватикан був самостійним політичним гравцем і не потребував опіки інших правителів.

Ватикан, 16 серпня 2020 року. Фото: Vatican Media / Reuters / Forum

Крім цього на матрицю церкви серйозно вплинув Другий Ватиканський собор. Він змістив фокус уваги з держави на громадянське суспільство. Активна увага до євангелізації, переклад богослужбового життя на сучасні мови, а також жахи Другої світової війни дали зрозуміти церкві наскільки жахливими можуть бути політичні режими і що потрібно орієнтуватися насамперед на власну паству, а не на можновладців.

Найближче майбутнє

Саме тому сучасна католицька ієрархія підтримує протестувальників. Церква орієнтується на свою паству, на громадянське суспільство. У той час як православні за звичкою обслуговують владу і звикли домовлятися з політичним класом. Це частина ДНК двох церков. Саме тому РПЦ підтримує непопулярного диктатора Лукашенка також, як вона підтримувала свого часу Януковича. Сторонньому спостерігачеві здається це незрозумілим, але в логіці візантійської симфонії це природна реакція.

Очевидно, що протестні настрої в Білорусі надовго. Чим довше православні будуть носити окуляри державно-церковних відносин, тим гірше буде їх становище в суспільстві. Чим сильніше Лукашенко буде переслідувати католиків – тим сильніше буде вплив костелу в цій країні і тим більше православних буде переходити в католицизм. Логіка проста, відома ще зі шкільної програми – «Сила дії дорівнює силі протидії».

Дмитро Горевой, релігієзнавець, директор громадської організації «Центр релігійної безпеки» – для/ОБ, Vot-tak.tv

Підписуйтесь на наш канал в Telegram

Думка автора може не збігатися з думкою редакції.

Теги:

Більше матеріалів