Підготовка візиту нового українського президента до Сполучених Штатів буквально з першого дня після перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах була одним з найважливіших завдань команди глави держави. Метою було домогтися приїзду Зеленського до Вашингтону і зустрічі в Овальному кабінеті з Дональдом Трампом.
Коли стало ясно, що такий візит навряд чи відбудеться в найближчому майбутньому, як проміжну зустріч стали готувати переговори у Варшаві, під час церемоній, пов’язаних з 70-річчям від дня початку Другої Світової війни
Але Трамп до Варшави не прилетів. І тоді на перший план вийшла зустріч в кулуарах Генеральної асамблеї ООН – власне, в першу чергу заради цього Зеленський летить до Нью-Йорку.
Хоча зрозуміло, що це мала б бути звичайна рутинна зустріч в перервах між засіданнями асамблеї – посмішки, рукостискання, фотографія для преси, сказали один одному кілька чергових слів і розійшлися.
Таку зустріч помітили б хіба що українські медіа, в яких останні місяці жваво обговорюється тема зустрічі Зеленського і Трампа.
Але сьогодні зрозуміло, що рутинної зустрічі не буде, а буде зустріч сенсаційна, яка приверне до себе увагу медіа всього світу. Зеленський відправляється в Сполучені Штати в розпал одного з найбільших скандалів в новітній американській історії, скандалу, який може привести навіть до імпічменту президента США.
І в центрі цього скандалу – він сам.
Телефонна розмова Трампа з Зеленським, в ході якого президент США, за словами журналістів, вимагав від президента України співпрацювати зі своїм адвокатом Руді Джуліані з питань компрометації сина свого можливого конкурента на президентських виборах, колишнього віце-президента Джозефа Байдена, сьогодні – головна тема американської політики.
Тому ми можемо не сумніватися, про що питатимуть Володимира Зеленського в Нью-Йорку після зустрічі з Дональдом Трампом.
Чи тиснув на нього Трамп, чи шантажував, чи погрожував. І при цьому скандал розростається з кожним днем і ми не знаємо, яких масштабів він набуде до моменту появи Зеленського в Америці.
При цьому ніяких вдалих ходів у українського президента просто немає.
Якщо він стане відбілювати колегу, а потім з’явиться стенограма розмови і виявиться що він брехав – катастрофа. Якщо він підтвердить звинувачення на адресу Трампа – катастрофа. Якщо допоможе в розслідуванні з діяльністю сина Байдена, а потім Байден переможе – катастрофа. Якщо не допоможе, а переможе Трамп – катастрофа.
Зеленський в цій ситуації нагадує шахового короля, який начебто і король, але змушений безсило спостерігати, як ходять інші, куди більш маневрені фігури.
І, до речі, теж саме на російському напрямку, про який напевно стануть розмовляти в Нью-Йорку.
Погодитися з російським варіантом горезвісної «формули Штайнмайера», який передбачає проведення виборів на окупованих територіях в присутності окупаційних військ – значить, спровокувати можливе загострення ситуації у власній країні
Відмовитися – значить, примиритися з продовженням війни, яку Зеленський обіцяв своїм виборцям завершити. Знову – роль «шахового короля».
Можна, звичайно, констатувати простий факт, що така патова ситуація – не провина Зеленського. Це ж не він хоче полювати за компроматом на Байдена, а Трамп. Це ж не він хоче продовжувати війну, а Путін. Він хоче хороших відносин зі Сполученими Штатами, він хоче домогтися миру з Росією – що тут поганого?
Нічого, звичайно, поганого. Нормальні людські бажання. Просто велика політика вимагає від учасника гри впевнено ходити по дошці – а інакше і шах, і мат неминучі.
Якби президентом України був би не Зеленський, а будь-який досвідчений політик, історії з тиском через Байдена, а також виконання вимог письмово підтвердити російські «хотілки» просто не виникло б.
Гранди «великої політики» знають, коли і на кого можна тиснути. І коли відчувають слабину, невпевненість в ситуації, нерозуміння наслідків – тиснуть.
Саме це зараз і відбувається – поки Володимир Зеленський пакує свої американські валізи.
Віталій Портніков для Belsat.eu