«По наївності ми думали, що в камерах – по 30 осіб». Арештант про те, скільки може вмістити ЦІП, про обливання сечею і експрес-вироки

Ми продовжуємо публікувати свідчення людей, які розповідають про своє ув’язнення на Окрестина, про мотивацію протестувати і діляться надіями на зміни.

Владиславу 28 років, він народився в Мінську, закінчив юридичний факультет БДУ за спеціальністю адвокатура і нотаріат. Після університету працював і жив у Москві, в 2016-му повернувся до Мінська, спробував працювати за фахом судовим виконавцем, незабаром поїхав до Польщі і знову повернувся до Білорусі. У 2018-му почав все з чистого аркуша.

Фото героя публікації

Зараз Владислав працює помічником вихователя в дитячому садку. Після останнього повернення на батьківщину він повністю відмовився від роботи за фахом і перейшов у соціальну сферу. Belsat.eu поговорив з чоловіком про події останніх тижнів і про те, звідки з’явився інтерес до суспільного життя.

Все почалося з підписів за Бабарико

«Висунення Бабарико стало для мене відправною точкою, – починає свою розповідь Владислав. – Я підписався за нього, організував усіх своїх друзів, щоб підписалися за нього, коротше, максимально агітував за Бабарику. Природно, я очікував, що справедливих виборів не буде, що у нас за фактом 37-й рік, але коли Бабарико затримали разом з сином, я здивувався, думав, принаймні сина не чіпатимуть».

Фото героя публікації

«9-го серпня вже розумів, що незважаючи на ініціативу «Голос», незважаючи на людей, які зібралися біля виборчих дільниць, незважаючи на заклики до совісті членів виборчих комісій, необхідно масово виходити на вулицю і відстоювати там свою громадянську позицію».

 

«У вечір виборів я був біля Стели, поруч зі мною вибухнула граната і обпекла одяг. Вже після затримання мені допомогли тим, що порвали одяг, адже якби його побачили, було зрозуміло, що я був у перших рядах. Міг би вийти з інвалідністю з Окрестина».

Набридло тікати від ОМОНу

«Затриманий я був о 2 годині ночі. Спочатку у мене вийшло втекти, коли нас розігнали. А потім я так втомився бігати, що, можна сказати, сам здався. Вийшов на проспект біля площі Якуба Коласа, і там мене затримали».

Фото героя публікації

«З автозаку ми вже вибігали. Я зрозумів, що потрібно бігти максимально швидко по своєрідному коридору з омонівців. Тих, хто спотикався або втік недостатньо швидко, відразу били. Ще там були автоматники і собаки. На Окрестина нас поставили в ряд на коліна, обличчям до паркану, заборонили повертатися, а далі матюкали і били. Били за все. Не було правильної або неправильної поведінки. Як низько ти не опускай голову, як не мовчи або відповідай на питання, били все одно. Хлопця побили за прізвище Тиханович, так як, як вони сказали, воно співзвучне з Тихановською».

На Марші миру і незалежності в Мінську, Білорусь. У країні вже 22 день протестують проти фальсифікації підсумків президентських виборів. 30 серпня 2020 р. Фото: Ірина Ареховська / belsat.eu

30 осіб у камері

«На зорі нас завели вже в ЦІП, там теж били. Особливо мені запам’яталася жінка, яка кричала на всіх, постійно знущалася. Там багато хто ходив під себе, хтось від страху, хтось від болю… У цієї співробітниці все це викликало огиду і сміх одночасно. Вона кричала: «Ви свині, від вас смердить, ви тут обісралися, ви не люди, будьте мужиками». Можна сказати, що це був перш за все психологічний тиск з її боку. Мені вже пізніше показували фотографії, але впізнати її досить складно, я бачив її буквально пару секунд, і до того ж вона була в масці. При цьому вона впливала не тільки на заарештованих, а й на омонівців, вона їх заводила, говорила, «ще жорсткіше, вдар його, так їм і треба, цим с*кам». Вона, напевно, була навіть жорсткішою, ніж самі омонівці. Вони, можна сказати, були деревʼяні, ходили, матюкалися і били. А вона дійсно принижувала, ламала психологічно. Я переконаний, що рано чи пізно її знайдуть».

ЦІП на Охрестина. Мінськ, Білорусь. 13 серпня 2020 р. Фото: Олександр Васюкович/ Vot-tak.tv / Belsat.eu

«Я переконаний, що мінімум двох людей там вбили, тому що ми чули за стінкою камери, як вони просто перестали навіть хрипіти в той момент, коли їх били. Це було 10-го, коли привозили «барикадистів». Якщо знаходили ніж, перцевий балончик, все що завгодно – відразу катували, від гематом не залишалося у людей живого місця».

«У порівнянні з тими, кого катували на Окрестина, мені пощастило. Гематоми, які були на ногах і на спині, вже загоїлися».

«Фізично ми відмучилися 9-го вночі, до ранку 10-го. Все, що було пізніше, було дуже важко психологічно. Нас закрили в камеру № 3 на першому поверсі, в шестимісцевій камері нас було 30 осіб. Без повітря, без їжі. І щоночі ми слухали, як привозять нових людей, б’ють і калічать. Нових людей до нас не підселяли, ми абсолютно не знали, що відбувається».

На Окрестина люди намагаються дізнатися, де їх затримані родичі та друзі. Мінськ, Білорусь. 12 серпня 2020 р. Фото: ТК / Belsat.eu

 

Скільки людей було в ЦІП?

«Ми почали підраховувати, скільки людей могло поміститися в ЦІП. З нами був один хлопець, який був на Окрестина не перший раз, і ми приблизно вирахували кількість камер на чотирьох поверхах. За нашими підрахунками виходило, що одночасно там могло бути 800 осіб. Але привозили стільки людей, що навіть за нашими підрахунками 11-го вже нікуди було приймати нових людей. Ми абсолютно не розуміли, куди їх заводять. Ми по наївності думали, що якщо в нашій камері 30 чоловік, то і в інших по 30. Ми ж не знали, що запихали в камеру і по 40, і по 50 чоловік. Плюс ми не вважали дворики, де також утримували людей».

«12-го до нас перевели нових людей, яких утримували у дворику. Вони розповіли нам про те, що відбувалося 10-го, сказали, як вони знущалися над дівчиною і молодими парами. Якщо, наприклад, ловили пару, то хлопця били, а дівчину змушували дивитися, або навпаки».

Снайпери на даху ЦИП на вул. Охрестина в Мінську. Фото: VASILY FEDOSENKO / Reuters / Forum

«Розповіли, як стояли у дворику ЦІП, їх обливали водою і сечею і залишали на ніч без одягу, щоб люди мерзли. Там же разом з чоловіками були дівчата, яким не давали води, не давали ходити в туалет, вони були змушені або ходити під себе, або в каналізаційний люк, який був у внутрішніх двориках. Якщо у нас на другий день від задухи у всіх почався кон’юнктивіт, ми нічого не бачили нормально в камері, то їх на вулиці катували холодом».

Суддя Линник

«Далі був суд, точніше, пародія на суд. У ЦІП привозили суддів, когось посадили в кабінети, когось поставили прямо в коридорі. Нас почали виводити, знову поставили на коліна, заново побили… це було на третю добу, весь цей час ми не їли і практично не спали».

Фото героя публікації

Мені дісталася молода суддя Линник (суддя Первомайського району Мінська. – belsat.eu). суддя – тиха жінка, у неї двоє дітей, вона всього боїться, але чомусь нас карати вона не боялася. Мені присудили 14 діб. Я тільки попросив, щоб подзвонили моїй мамі і сказали, що я живий. Як згодом з’ясувалося, ніхто їй не дзвонив. Після у них закінчився час, і останніх з нас вже судили наступним чином: відкривалася в камері годівниця, назвали прізвище і питали: «Згоден?». Люди перепитували: «З чим?». У відповідь заново: «Згоден». І все. Навіть не називали терміну. Згоден – годівниця закривається. У нас ніхто не сказав «Не згоден», так як на 4 день всі хотіли одного – вийти з Окрестина живими».

База під Слуцьком

«13-го нас почали вивозити з ЦІПу, відвезли під Слуцьк і передали військовим. Викинули 100 брудних, смердючих, побитих чоловіків, ніби з якоїсь війни повернулися. Військові дивилися на нас такими очима, вони просто не розуміли, що відбувається. Там нас привели в порядок, наскільки це було можливо. Нас відвели в душ, нагодували, дали окреме ліжко. На тлі того, що було раніше, це був рай».

«А наступного дня нам оголосили, що нас всіх випускають. Нас вивели за КПП, і там стояли сотні машин, люди плакали і «розбирали» близьких. Того ж вечора я поїхав на мітинг на Пушкінській, де вже був Меморіал вбитому Олександру Тарайковському».

«Після звільнення їздив до суду за рішенням, де написано моє покарання. Адвокат подав скаргу на це рішення. Ці формальності мені потрібні, щоб потім, коли все завершиться, у мене були документи, і я вимагав справедливості відповідно до закону, коли він почне працювати. Але зараз ми живемо в країні, де в’язні Окрестина подають скарги до Слідчого комітету на міліцейське свавілля, а на них заводять кримінальні справи…»

«У мене були надії, що ми змінимо владу за тиждень, але тепер я розумію, що, можливо, це триватиме не один місяць. Якби не Росія з їх подібним режимом, яка може нескінченно давати нам дотації, Лукашенка давно б не було».

 

За час протестів, за даними МВС, затримали близько 7000 осіб.

  • 10 серпня в Мінську загинув 34-річний Олександр Тарайковський, якого, згідно з відеоджерелами, застрелили на місці. Офіційно в МВС заявляли, що в його руках вибухнув невідомий предмет.
  • У Гомелі 11 серпня помер 25-річний Олександр Вихор, якого затримали 9 серпня. Офіційно причина смерті з’ясовується.
  • 16 серпня загинув 19-річний Артем Поруков, офіційно його збив автомобіль на Партизанському проспекті.
  • 19 серпня у військовому госпіталі Мінська помер 43-річний Геннадій Шутов. Його поранили в голову 11 серпня в районі Московської адміністрації Бреста під час протестів.
  • У Волковиську знайшли тіло 29-річного Костянтина Шишмакова. Він був членом дільничної комісії і відмовився підписувати підсумковий протокол. З ним попрощалися 20 серпня, рідні відмовилися коментувати смерть журналістам. Причини смерті поки невідомі.
  • Микита Кривцов став шостим активістом, загиблим у Білорусі з початку протестів проти результатів президентських виборів. Він зник 12 серпня. За словами родичів, вранці цього дня він поїхав на роботу в селище Корольов Стан під Мінськом. Тіло Микити Кривцова знайшли 22 серпня в лісосмузі в межах Мінська.

НА/ОБ, belsat.eu

Новини