«Підставки для мікрофонів». Як влаштована цензура і пропаганда на українському телебаченні

Максим
Шилін
Фото: Павло Гончар / Zuma Press / Forum

Українському глядачеві доступні 11 інформаційних телеканалів. Такого розмаїття політичного і соціального контенту на ТБ немає в жодній країні пострадянського простору. Критика президента, позиції проросійських і проєвропейських політиків – здається, що плюралізм думок, але якраз цим прикривають цензуру і пропаганду.

Новий час в українській тележурналістиці настав після втечі в Росію четвертого президента України Віктора Януковича. Події Євромайдану, за якими безперервно стежила вся країна, спричинили за собою підвищений попит на інформаційний контент. Відповідно і пропозицій глядачеві стало надходити все більше. Один за іншим запускалися нові телеканали, вже існуючі зайнялися переформатуванням, щоб йти в ногу з часом.

Щоденні моніторинги випусків новин і ток-шоу телеканалів організацією «Детектор медіа» показували, що в період з 2014 по 2017 рік на українському ТБ був досить високий рівень журналістських стандартів. Однак приблизно за два роки до президентських виборів стався розворот у бік цензури і пропаганди, витоки якої в Україні сягають початку 2000-х років.

«Тема важлива і актуальна». Що таке «темник»?

Слово «темник» в ужиток українських журналістів стало входити в 2002 році з приходом на посаду глави Адміністрації президента Леоніда Кучми проросійського політика Віктора Медведчука, який пізніше став кумом президента РФ.

Президент Росії Володимир Путін і український політик Віктор Медведчук в останні роки провели кілька публічних зустрічей в Росії. У пулі з Медведчуком були тільки журналісти телеканалів ZIK, NewsOne і» 112 Україна«, які працюють в інтересах проросійського політика. Фото: Михайло Метцель / TASS / Forum

Зараз редактор на одному з українських телеканалів, а 18 років тому журналістка державного «Першого національного» Світлана Попова (ім’я та прізвище змінені на прохання героя. – прим. ред.) саме тоді вперше почула фразу «тема важлива і актуальна». Вона повернулася з форуму аграріїв і сказала редакторам, що не бачить в цій події ніякої новини, тому для ефіру запропонувати нічого не може. На це їй відповіли, щоб вона йшла до шеф-редактора і обговорювала це питання з ним.

«Він мені каже, що тут написано, мовляв, тема важлива і актуальна, але розумієш в чому справа – цей документ ніким не підписаний, ніяк не озаглавлений, ніяких вихідних даних, тобто я можу його просто викинути, а ти можеш вчинити як хочеш», – переказує Світлана Попова давню історію.

Через деякий час керівництво телекомпанії звільнили. За словами Світлани, на їх місце прийшли лояльні до адміністрації Кучми менеджери. Тоді редакторам і журналістам вперше показали роздруківки, які називали «темниками». Редакції отримували їх по факсу.

«На листку було написано назву «подія така-то», якийсь невеликий коментар, з якої точки зору на нього можна дивитися, а далі або тема важлива і актуальна, або тему ігноруємо», – говорить Світлана Попова.

Далі з’явилися постінформаційні темники: коли після повернення з події журналіст міг отримати нові вступні, під яким ракурсом воно повинно бути показано в ефірі. Темники лежали на всіх столах в роздрукованому вигляді, щоб всі чітко розуміли ракурс тієї чи іншої теми.

Фрагмент темника, опублікований на сайті видання «Українська правда». Джерело фото: pravda.com.ua

Як стверджує Світлана, третім етапом у побудові системи темників став період, коли тексти матеріалів почали відправляти на вичитку кудись поза редакцією:

«Всі відчували себе непридатними і говорили, що ми працює підставками для мікрофона і більше нічим. По суті до цього зводилася тоді діяльність журналіста: потримати мікрофон перед потрібною людиною. Те, що надсилали назад після вичитування, було сухо – в чистому вигляді».

Часом відповіді доводилося чекати годинами і вичитаний матеріал приходив до редакції під ефір. Світлана згадує, що були випадки, коли текст залишали без змін, і журналісти цим дуже пишалися.

Управляли росіяни, але працювали українці

У Києві в 25 хвилинах пішки від офісу президента знаходиться площа Слави. Протягом декількох років до 2005 року в одній з будівель на площі був офіс з воєнізованою охороною.

У цій будівлі розташовувався офіс, де формували темники. Джерело фото: Wikimapia

Незадовго до президентських виборів, на яких Віктор Янукович програє Віктору Ющенку, на роботу в цей офіс на посаду редактора потрапила Олена Буратова (ім’я та прізвище змінені на прохання героя. Приміч. ред.). На співбесіді Олену попередили, що не зможуть працевлаштувати офіційно, проте пообіцяли хорошу зарплату. Їй також пояснили, що в інформагентстві доведеться розповідати про позитивні результати роботи чинної влади – президента Леоніда Кучми і прем’єр-міністра Віктора Януковича.

Редакція Олени ділила офіс на 14-му поверсі з ще одним проектом. Згодом від співробітників сусідньої редакції Олена стала чути словосполучення «тема важлива і актуальна», потім вона почала звертати увагу на телефонні розмови і зрозуміла, що вони ведуться з шеф-редакторами або топ-менеджерами телеканалів.

«Я чула по тону розмови, як цим людям не подобалося, що на них тиснуть, як вони намагалися відстояти, щоб матеріал хоча б виглядав по-людськи. Збоку ця боротьба була помітна, але їх просто нагинали», – стверджує Олена.

Іноді керівники центральних телеканалів приходили в офіс самі і, зі слів Олени, брали участь чи то в нарадах, чи то в планерках. Проектом, де формувалися темники, а також усіма іншими редакціями, які в позитивному ключі висвітлювали дії тодішньої влади, керував громадянин Росії. Він же періодично ходив в Адміністрацію президента, очолювану Віктором Медведчуком. Всі телеканали схиляли до підтримки Віктора Януковича і дискредитації Віктора Ющенка.

Після протистояння в 2004 році на президентських виборах Віктору Ющенку все одно доведеться працювати з Віктором Януковичем, який незабаром стане прем’єр-міністром України. Фото: Гліб Гаранич / Reuters / Forum

З офісу на площі Слави спускали темники із зазначенням намагатися не давати думку опозиції з актуальних тем. Якщо це було неможливо, видавали в ефір саме несуттєве або найбільш безглузде, що було сказано опонентами Януковича і його команди. За словами Олени, використовувалися різноманітні маніпуляції:

«Остання думка в сюжеті найкраще запам’ятовується, тому завжди останній меседж був дуже значущим. Ну і взагалі багато, з одного боку, малозначущих, а насправді дуже значущих нюансів було в цих сюжетах».

У своїй розповіді Олена згадує ключовий момент, коли вона і багато її колег усвідомили, що політична боротьба в Україні проходила безпосередньо за участю Москви і всі вони зіграли свою роль у перемозі Януковича на виборах:

«Він був президентом всього кілька днів. І в цьому була дуже велика заслуга цього офісу. Керівник — росіянин прийшов задоволений і каже нам усім: ну що, все-таки ми свого домоглися, ми цього поставили, тепер можна садити його в клітку і наш (Володимир Путін. – прим. ред.) може правити».

Однак далі все пішло не за планом: ЦВК викрили в масових фальсифікаціях, трапилася Помаранчева революція, в результаті чого Конституційний суд постановив повторно провести другий тур виборів, в якому переміг Ющенко.

«Тоді дуже багато і я поклялися, що більше ніколи не поведемося на якісь цензурні історії, і всі вирішили, що ми все це пройшли і виросли. Ми всі знаємо, як це впливає на твою психіку, професійні якості, ти просто знецінюєш себе як порядну людину», – описує свої емоції на той момент журналістка «Першого національного» Світлана Попова.

Після приходу до влади Віктора Ющенка офіс з темниками закрили, а керівників держтелеканалу звільнили. Нові менеджери вирішили, що для кореспондентів, які довгий час працювали під таким тиском, потрібно провести курси за стандартами журналістики і після цього влаштувати переатестацію, щоб подивитися, чи може людина працювати в нових умовах без цензури.

На зміну темників влади прийшла пропаганда і цензура власників каналів

Після 2005 року в Україні на деякий час склалося двовладдя: президент Віктор Ющенко і прем’єр-міністр Юлія Тимошенко почали боротися між собою. За словами керівниці «Детектор медіа» Наталії Лігачової для телеканалів це був золотий у всіх сенсах час: якщо раніше влада користувалася становищем і не платила за розміщення матеріалів у вигідному для себе світлі, тепер канали почали на цьому заробляти.

У 2010-му Віктор Янукович з другої спроби став президентом України і спробував повернути систему темників. Тільки цього разу комунікацію вирішили налагодити інакше.

«У 2010 році була побудована система через лояльних менеджерів, яким могли по телефону або на якихось сходках, через власників або політтехнологів розповідати, як потрібно робити. При Порошенку діяла така ж система. По телеканалах більше не розсилали роздруківки, як раніше було», — пояснює Лігачова.

З даних моніторингу організації «Детектор медіа» випливає, що в 2017 році явно посилився вплив головних політичних сил (команди президента і декількох таборів опозиції. – прим. ред.) на ЗМІ: вони почали акумулювати медіаресурс перед майбутніми президентськими і парламентськими виборами. Почасти це виражалося в запуску або скупці телеканалів. В інтересах Петра Порошенка купили «Тоніс» і перетворили на канал «Прямий», в інтересах Віктора Медведчука — «112 Україна», NewsOne і потім ZIK.

П’ятий президент України Петро Порошенко контролює в Україні два телеканали: «Прямий» і «5». Фото: Валентин Огіренко / Reuters / Forum

Почасти посилення впливу відчувалося в домовленостях політиків з власниками каналів про ненапад. Наприклад, виходячи з тональності матеріалів по відношенню до Петра Порошенка, така домовленість проглядалася між ним і Віктором Медведчуком.

З 2018 року було чітко видно, що всі медіагрупи, крім «1+1», висвітлюють дії Петра Порошенка в режимі «добре чи ніяк». А «1+1», який після сварки Порошенка з Ігорем Коломойським охолов до президента, став все жорсткіше критикувати владу і Порошенка особисто. Ця тенденція далі тільки наростала.

У 2019 році після приходу до влади Володимира Зеленського офісу президента вдалося домовитися з телеканалами олігархів Ріната Ахметова і Віктора Пінчука. Їхні медіа в обережному ключі висвітлюють діяльність чинного глави держави, резюмує керівник Центру моніторингу та аналітики «Детектор медіа» Отар Довженко. Не відразу, але, судячи з контенту, офіс Зеленського знайшов консенсус з групою каналів, на які впливає Віктор Медведчук.

Медіаексперт Наталія Лігачова вважає, що в порівнянні з початком 2000-х змінилася логістика і в центрі цензури вже виявляється не влада, а власник телеканалу:

«Ми знаходимося в умовах цензури власників. У нас просування інтересів власників і влади різновекторне: у нас немає єдиного центру, якого всі слухаються. Сьогодні будь-який олігарх хоче дружити з владою, але якщо він раптом свариться з нею, він може розгорнути всі свої медіапушки і палити з них по цій владі».

На думку Лігачової, саме в різновекторності головна відмінність пристрою цензури і пропаганди в Україні від тієї системи, яка функціонує в Росії, де практично всі медіа так чи інакше підкоряються Володимиру Путіну, а коли не підкоряються, у них починаються неприємності.

«Всі майстри, які вміють займатися цензурою, завжди при справі»

Робота українського тележурналіста в сучасних умовах все більше стає схожа на ту, що була на початку 2000-х. Приїхати на подію і просто потримати мікрофон перед потрібною людиною — основне завдання більшості кореспондентів інформаційних телеканалів в Україні.

В українському парламенті Юрія Бойка найчастіше записують журналісти телеканалу «Інтер». Джерело фото: Юрій Бойко / Facebook

Дану тенденцію добре ілюструє виконаний «Детектор медіа» моніторинг-звіт телеканалу «Інтер», де однією з ключових фігур був другий лідер парламентської фракції Медведчука «Опозиційна платформа – за життя» Юрій Бойко. За минулий рік він більше сотні разів був у студії телеканалу з коментарями на всілякі теми. Скільки разів журналісти записували його коментарі в парламенті і на інших подіях для своїх сюжетів, не злічити.

«Все залишається по суті таким, як було раніше, просто менш доказово, менш грубо і без штабів, які виписують ці темники, але все залишається. Всі майстри, які вміють займатися цензурою, вони завжди при справі, і будь-яка влада їх цінує», – підсумовує Наталія Лігачова.

Люди, які на початку 2000-х вибудовували систему темників, через майже 20 років або у владі, або керують редакційною політикою на інформаційних телеканалах олігархів.

У порівнянні з періодом 2014-2017 років на ТБ стає все більше списків людей, чиє ім’я не можна згадувати, і зʼявляється все більше табуйованих тем. Наприклад, в ефірах деяких каналів повністю відсутні згадки про отруєння Олексія Навального або про протести в Білорусі, на інших каналах ці теми висвітлюються, але з певними маніпуляціями. Це фіксують у своїх звітах фахівці «Детектор медіа».

Включаючи телевізор у 2020 році, український глядач може обрати пропаганду на свій смак. Не подобається йому Віктор Медведчук і його парламентська фракція, тоді можна включити канал, контрольований Петром Порошенком. Симпатизує глядач Володимиру Зеленському – значить, він цільова аудиторія каналів групи Ріната Ахметова, де не прийнято гостро критикувати діяльність глави держави.

На думку Наталії Лігачової, в Україні будь-яка влада приходить і хоче контролювати телевізор, тому українська тележурналістика рухається в непередбачуваному напрямку.

Максим Шилін /ОБ, vot-tak.tv

Більше матеріалів