Пересидент. Ким буде тепер Лукашенко?

Від сьогодні у дипломатів, політиків, бізнесу та ЗМІ виникне проблема: як ставитися до Олександра Лукашенка? Президент вже не президент, але реальна влада у нього є.

Вчора завершився п’ятий президентський термін Лукашенка. Євросоюз, США і більшість білорусів вважають, що 9 серпня вибори були сфальсифіковані. У зв’язку з цим Лукашенко не може вважатися законним президентом. Отже, наступила нова юридична ситуація.

Білоруський адміністративний апарат виконує доручення Лукашенка. Більш-менш виконує, позаяк номенклатура діє силою інерції, або з чисто опортуністичних спонукань, або зі страху. Суспільство не виконує, і, незважаючи на чергові погрози, продовжує виходити на вулиці.

Нарада у Олександра Лукашенка. 5 листопада 2020 r. Фото: president.gov.by

У цьому сенсі з юридичної і соціальної точки зору Білорусія є банкрутом. З владою, позбавленою легітимності, і з суспільством, керованим чистим фізичним насильством. Країна стає схожою на Венесуелу, де невизнаний більшістю міжнародного співтовариства Ніколас Мадуро з січня минулого року керує роздертим суспільством за допомогою військових і поліції.

Епоха Лукашенка

Досить довго говорилося, що уряди, президенти та лідери з’являються і йдуть. А він лишається. Він був завжди. Коли Олександр Лукашенко в липні 1994 року вперше став президентом Білорусії, ніхто не очікував, що це надовго. Тому що часи були неспокійні, а в молодих державах, що виникли після розпаду радянської імперії, вирували політичні пристрасті, кризи, і все змінювалося дуже швидко.

Та все-таки. Його влада всього на рік молодша за історію Євросоюзу. Під час його правління Союз зблизився з Білоруссю, встановивши свої кордони на Бузі і Німані. Так само, як і НАТО. Починалися і закінчувалися балканські війни. По світу прокотилося кілька криз і багато воєн. У Росії з’явився Володимир Путін, і українську реальність зорали дві революції.

Україна після 5 листопада не називатиме Лукашенка президентом Білорусі

Навіть у, здавалося б, розбещених корумпованими “договорняками” колишніх радянських республіках і в арабському світі відбувалися демократичні перетворення. Насильницькі, часто революційні. А в Білорусії життя йшло лінивим темпом. Збуджуване кожні кілька років, як правило, в період виборчих кампаній, з меншими або більшими протестами. І вражаючими ще одне покоління білорусів придушеннями, репресіями, масовими арештами.

На сцену вийшли нові покоління, вже виховані в світі Лукашенка . Двадцятирічні, тридцятирічні, які не пам’ятають світ без нього, підживлюють ряди як бунтівників, так і силовиків. Коли навесні цього року щось в прорвало, то прорвало з обох боків. Одні вийшли на вулиці протестувати, інші, хоч і меншістю, але все ж озброєною до зубів меншістю – втихомирювати бунт із завзятим фанатизмом.

Більшість білорусів побачили, що вічний диктатор – голий король. Метався, коли на Білорусію (як і на весь світ) обрушилася катастрофа пандемії. Панічно опирався під тиском Путіна. Маскував пропагандою успіху, який кожен бачив кожен день у своєму гаманці. Стан потопаючої економіки і руйнування моделі клієнтської держави, що благально висить на російській клямці.

Лукашенко пропустив цей перехід. Він недооцінив, що втома від його влади знайшла вихід і білоруси готові відправитися в невідомість вже без нього. Як і всі, самовпевнений самодержець вирішив влаштувати вибори, начебто-демократичну містерію. Він зробив, як і багато разів раніше. Результат засекречений, потім таємна присяга, і він вже президент на чергову п’ятирічку. Не цього разу.

 

Ніби-президент

На цей раз Лукашенко втратив і так сумнівну легітимність, підтверджену підробленими виборами і підперту міліцейським кийком. Але ще більше він втратив її в результаті масових протестів. Відпадає вже аргумент, часто повторюваний бажаючими опортуністично “ужитися” з Лукашенком. До цих пір він звучав як мантра, повторювана поколіннями європейських дипломатів і експертів: ну так, можливо він диктатор, можливо, фальсифікує вибори, але у нього є реальна суспільна підтримка, а проти нього – жменька неорганізованої опозиції.

Але коли на вулиці білоруських міст виходять сотні тисяч, важко говорити про соціальну підтримку. І нарешті Лукашенко втратив міжнародну легітимність.

 

Це вже не та ситуація, коли на нього падають санкції. Це вже не ситуація, коли чути різкі за формою, але порожні за змістом, критичні заяви європейських політиків. Це ситуація, коли Європа і США кажуть: ви для нас не президент Білорусії. Лукашенка визнає Володимир Путін. Цього достатньо, щоб продовжувати грати роль васала Кремля. Недостатньо, щоб вести будь-яку зовнішню політику.

Ніякої зустрічі на вищому рівні із західними політиками не буде. Дзвінок від Майка Помпео теж був, скоріше, останнім дзвінком на цьому рівні. Контакти будуть зведені до чисто технічних, між дипломатами та установами нижчого рівня. Тому що ніхто не буде розмовляти з узурпатором на рівних. Заходу говорити з режимом екс-президента доведеться. Хоча б заради білорусів.

Але це скоріше переговори, як з терористом, що тримає заручників. До такої людини посилають спеціально навчених переговірників, завдання яких-знизити напруженість, захистити заручників і домогтися самозречення терориста. Для Лукашенка це, звичайно, буде прикро, але він це собі пояснить. Логікою «обложеної фортеці» можна багато чого пояснити.

Втім, почуття і самопочуття Лукашенка тут не головне. Важливіше, які будуть наслідки для білорусів. Їх країна буде перебувати у все більшій ізоляції. А вони стануть проти людини, залишеної у владі по милості і немилості російських покровителів. У Путіна не виникне сумнівів, як називати Лукашенка. Поки він не підготує план для свого наступника, він буде говорити до нього «президенте», хоча в приватному порядку і в думках називає його, ймовірно, нешанобливо і менш втішно.

Ми, журналісти, як і дипломати, і політики, стоїмо перед дилемою. Відсьогодні Лукашенко – екс-президент, начебто-президент, який займає самопроголошену посаду президента? Таких сумнівів у білорусів, на щастя, немає. Вони знають, що він узурпатор. Це той, кого просто більше не повинно бути в президентському палаці.

Міхал Кацевич/belsat.eu

Новини