Оксамитове цунамі: ТОП-5 мирних революцій у промосковських диктатурах Європи

Ситуація в підконтрольних СРСР країнах Центральної Європи в кінці 1980-х років була багато в чому дуже схожа на сучасну білоруську. На вигляд сильні репресивні апарати тиснули на суспільство, яке жадало Незалежності у зовнішній політиці, демократії у внутрішніх справах і свободи в економіці.

Переломний рік – 1989-й. Всього за кілька місяців комуністичні режими в Польщі, Чехословаччині, Східній Німеччині, Болгарії та Угорщині перестали існувати. Вони були знесені масовими мирними народними рухами.

Внутрішні фактори

Економіка європейських країн комуністичного блоку (СРСР, Польщі, Угорщини, Чехословаччини, Румунії, Болгарії, НДР) в кінці 1980-х років переживала сильну кризу: виросло і стало очевидним технологічне відставання від капіталістичних країн, ще більше посилився хронічний для радянської системи дефіцит промислових товарів, знижувалася якість виробів, відчувалася нестача продуктів харчування.

Товарів на всіх не вистачає: черга в магазин в Польщі в 1980-е. Фото: wikipedia.org

Крім того, стала розвалюватися система комуністичної цензури в пресі і друкарстві, стали виникати численні непідконтрольні зареєстровані і неформальні громадські та політичні організації, які все більш рішуче ставили питання реформ і демократизації всіх сторін життя.

Це положення виводило з рівноваги весь адміністративний і силовий апарат комуністичних диктатур – політичні функціонери часто не знали, що робити в нових умовах, а спецслужби, війська і міліція, рядовий склад яких сам страждав від економічних проблем, поступово втрачали впевненість у власних силах.

Зовнішній фактор

СРСР був готовий і здатний придушити військовою силою антикомуністичні рухи в Східній Німеччині в 1953 році, в Угорщині в 1956 році, в Чехословаччині в 1968 році. Те ж саме могло статися і в Польщі в 1980-му, але Польський комуністичний силовий апарат на цей раз зміг обійтися без радянських танків на вулицях.

Однак в 1989 році ситуація змінилася – сам СРСР перебував у глибокій економічній і політичній кризі, суспільство робилося все більш антирадянським, а реформи генерального секретаря КПРС Михайла Горбачова не давали результату. Крім того, радянське суспільство було морально виснажене 10-річною війною в Афганістані, війська звідти закінчили вихід якраз в лютому 1989 року. Громадяни СРСР не зрозуміли б нові масштабні інтервенції.

Це давало надію на те, що жителі Центральної Європи зможуть вперше за майже 50 років самі вирішити долю своїх країн.

 

Польща та Угорщина: еволюційні революції

Ситуація в Польщі відрізнялася тим, що там вже багато років боротьбу за демократію очолював нелегальна профспілка «Солідарність». Крім того, сама католицтво поляків багато в чому підривала ідеологічні позиції місцевих комуністів. Коли Папою Римським в 1978 році став Іоанн Павло II, поляк Кароль Юзеф Войтила, це стало ще більшим фактором об’єднання і натхнення.

Ще в 1988 році по Польщі прокотилася хвиля великих страйків, які показали, що ні сила, ні обмежені поступки не можуть стабілізувати комуністичний режим. Страйки змусили комуністичне керівництво піти на переговори з незалежною профспілкою «Солідарність». В результаті переговорів у лютому 1989 року «Солідарність» була офіційно зареєстрована, а влітку 1989 року на перших відносно вільних парламентських виборах проспілка здобула оглушливу перемогу, щоб пізніше сформувати перший за 40 років диктатури некомуністичний уряд.

В Угорщині ситуація відбувалася подібним же чином. Це був результат мирного переговорного процесу (за польською моделлю) між комуністичними урядами і загальнонаціонально визнаними народними лідерами, які спиралися на багато громадських організацій. У Польщі та Угорщині самі уряди зрозуміли, що народ не хоче їх терпіти, необхідні реформи і що комуністи не зможуть довго сидіти на одних тільки багнетах силовиків.

 

https://belsat.eu/news/tsi-vyzhyli-b-vy-paslya-balshavitskaj-revalyutsyi-prajdzitse-test/?btid=d5b539c6770e46a30bce2cff66194ba8

Німеччина: цунамі зносить стіну

Проблема масової еміграції східних німців у вільну і більш заможну ФРН була завжди проблемою для німецьких комуністів. В результаті виникла Берлінська стіна, що стала яскравим візуальним символом комуністичної диктатури і «залізної завіси». Коли в Угорщині в 1989 році почалася демократизація і відкрився кордон з Австрією, то тисячі громадян НДР потягнулися в сусідню країну, щоб потрапити до ФРН.

У різних містах самої НДР проводилися масові щотижневі мітинги з вимогами демократії – почалися вони в Лейпцигу 4 вересня 1989 року після проповіді в церкві Святого Миколая. Як протестантські, так і католицькі костели, за словами міністра закордонних справ НДР Маркуса Мекеля, «були єдиними місцями для вільного обміну думками».

Антикомуністичний мітинг у Берліні 4 листопада 1989 року. Джерело: bundesarchiv.de

Масові арешти вже не могли зупинити учасників – через місяць на демонстрацію тільки в Лейпцигу зібралися 70 000 чоловік, ще через місяць – 120 000. Комуністичний уряд бажав, але вже боявся використовувати силу. На цих мітингах стали формуватися перші незалежні партії.

Дозволений владою мітинг 4 листопада 1989 року в Берліні зібрав близько мільйона учасників, а 9-10 листопада фактично перестав існувати Берлінська стіна – з нею психологічно була зламана і перестала існувати стара влада.

Чехословаччина: роби, як німці

Термін «оксамитова революція» відбувається саме з Чехословаччини, проте надихнулися чехи і словаки саме німецьким прикладом і відсутністю реакції з боку СРСР. Чехи побачили, як була прорвана Берліна стіна, і почали збиратися на масові мітинги, до молоді стали приєднуватися робітники, потім почалися зіткнення з поліцією, а 27 листопада в країні стався загальний страйк на 2 години.

Буквально за наступний тиждень влада комуністів перестала існувати – в Конституції зникла стаття про керівну роль Компартії, а 29 грудня новим президентом Чехословаччини був обраний дисидент Вацлав Гавел.

Оксамитова революція в Празі. 1 грудня 1989 року. Фото: wikipedia.org

Болгарія: революція зверху

Болгарією ще з 1954 року керував Тодор Живков, який був противником реформ і в 1965 році навіть придушив спробу державного перевороту з боку прокитайської групи в болгарській Компартії.

Однак опора на спецслужби не допомогла в ситуації тектонічних змін на європейському просторі. Наступного дня після подій у Берліні, 10 листопада 1989 року, болгарські комуністи несподівано для всіх відсторонили Живкова від влади, а через місяць і виключили з партії.

Новий глава БКП взяв курс на демократизацію і реформи, почалися масові демонстрації, виникли нові політичні партії. У 1990-му році БКП відмовилася від монополії на владу, а потім і перетворилася на Соціал-демократичну партію, у вигляді якої і пішла на перші вільні вибори.

Епілог: як не варто робити

Рішуче і криваво виступив проти волі свого народу тільки Румунський диктатор Ніколає Чаушеску, який направив війська проти демонстрантів. Але 22 грудня армія відмовилася виконувати накази і зброєю придушила опір спецслужби Секурітате, яка вважалася однією з найжорстокіших серед комуністичних спецслужб в Європі.

Польський комуністичний лідер генерал Войцех Ярузельський пішов у відставку, дожив до 2014 року і помер своєю смертю. Ніколає Чаушеску – ні. Джерело фото: comunismulinromania.ro

Чаушеску намагався втекти з країни, але був заарештований, засуджений і разом з дружиною розстріляний.

Олександр Гелогаєв/ОБ, Belsat.eu

Новини