Ноти протесту. Музика, яка об’єднує протестувальників в Україні, Білорусі, країнах Балтії. Чи є така в Росії?

У таких різних протестів на пострадянському просторі часто є спільна риса – пісні, які знають і люблять всі, і ця музика об’єднує на вулицях і площах людей різних поглядів. Здобуття незалежності державами Балтії і зовсім називають співаючою революцією. Що співають в цих країнах і чи є обʼєднуюча всіх пісня в Росії, зʼясовував кореспондент vot-tak.tv.

Площа перед Будинком Уряду після акції «За Свободу» 16 серпня 2020 року. Мінськ, Білорусь. Фото: Vot-tak.tv / Belsat.eu

Балтія: «Ми підемо своїм шляхом»

Жага незалежності в балтійських республіках – Литві, Латвії та Естонії – досягла апогею в другій половині 1980-х на хвилі перебудови. Символом індентичності стали народні пісні, їх співали на мітингах, і не тільки їх, а й сучасні. Зокрема, в Естонії та Латвії в 80-х регулярно проходили джазові та рок-фестивалі, а в Литві – «Рок-марш», на якому почали все частіше з’являтися Національні прапори. Музикант Андрюс Мамонтовас згадує, що культову згодом пісню Laužo Šviesa («Світло багаття») він написав в 1985 році, коли ще не було ні натяку на зміну ситуації. Але справжнім гімном стала тримовна пісня латвійського композитора Бориса Рєзніка «Atmostas Baltija, Bunda Jau Baltija, Ärgake Baltimaad» (»Балтія пробуджується»).

«Ідея була моя – пісня трьома мовами,розповідав Резник Радіо Свобода. – Поділився їй з другом, поетом Валдісом Павловскісом, він став автором латиського, першого тексту. І мелодія народилася вже на вірші. Я її сам наспівав на магнітофон, як зараз пам’ятаю. Переклади на литовський і естонський були дуже вдалі, абсолютно близькі. Для того щоб все це зробити тоді, мені доводилося посилати касети із записами у Вільнюс і Таллінн. В СРСР було складно відправляти таке бандеролью. З великими труднощами вдалося домовитися з начальством пошти, щоб це зробити. Коли зʼявилися переклади, стали думати, хто міг би співати. В результаті приїхав з Естонії рок-співак Тармо Піхлап, по-латиськи співав соліст ансамблю «Еоліка» Вікторс Земгалс, по-литовськи – Жильвінас Бубяліс. Зустрілися вперше прямо в студії, почали співати. Ошелешив в хорошому сенсі естонець – приголомшливий, по-моєму, вийшов третій куплет. Звичайно, було професійне задоволення. Я не міг спочатку уявити, що ця пісня буде мати таке велике значення для всієї Балтії і не тільки. Відгуки досі надходять. З усього світу! Дуже хороші відгуки від будь-яких народів. Сталося з цією піснею стовідсоткове попадання, про яке я навіть не мріяв».

Головною подією мирного протесту в Прибалтиці стала унікальна акція» «Балтійський шлях» – 23 серпня 1989 року, в 50-ту річницю підписання пакту Молотова – Ріббентропа, близько 2 млн осіб вишикувалися в живий ланцюг протяжністю 670 км, через Естонію, Латвію і Литву – від Таллінна до Вільнюса. Історик Інга Сарма згадувала: «Було багато-багато людей, деякі з прапорами. Чимало старшиих і батьків з дітьми, навіть в дитячих колясках. У багатьох були з собою транзистори. У призначений час всі взялися за руки і заспівали. Це було так емоційно! І я, мені здавалося, ніби бачу все це з боку – неймовірне відчуття… серце калатало. Енергія, як електрика, передавалася через руки двох мільйонів людей. Незабутньо. Ми їхали додому на великому емоційному підйомі і всю дорогу співали, часом не стримуючи сліз. Пісня в цих подіях – початок всього. Коли збиралися разом з колегами, друзями, були і дискусії, і суперечки – але завжди співали. Співали, щоб відчути єдність, щоб підбадьорити себе та інших. Крім нових пісень були і ті, які заборонені і які ми тільки тоді вивчили. Спів об’єднував. Добре памʼятаю і пісню Бориса Рєзніка, яку багато співали тоді і співають зараз. «Балтійський шлях» – це був не просто унікальний захід, з яким ми потрапили в Книгу рекордів Гіннесса. Це був масовий протест, абсолютно мирний. Ми хотіли звернути увагу інших країн на те, що для нас, балтійців, Друга світова не закінчилася, що ми так і залишилися окупованими. Хотіли показати, що хочемо домогтися незалежності. Повернути її».

Люди тримаються за руки і латвійські прапори в живому ланцюзі на «Балтійському шляху» близько Риги, 23 серпня 1989 року. Фото: Ints Kalnins / Reuters / Forum

«Люди поставили перед собою запалені свічки, багато принесли з собою радіоприймачі, з яких звучала і національна музика, і спеціально до цієї події написана на трьох мовах пісня «Балтія вже прокидається», яка стала нашим позивним», – згадував згодом генконсул Литви в Санкт-Петербурзі Дайнюс Нумгаудіс.

До 20-ї річниці «Балтійського шляху» ЮНЕСКО визнала цю акцію феноменом ненасильницького опору і вирішила включити документи про її проведення в міжнародний регістр програми «Пам’ять світу».

Литва, Латвія та Естонія першими оголосили про незалежність і вийшли зі складу СРСР. Пісня Рєзніка популярна досі.

Україна: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу»

Країна видатної народної пісенної культури, Україна також країна трьох майданів. Про перший з них, революції на граніті 1990 року, зазвичай забувають.

Протягом 15 днів, з 2 по 17 жовтня 1990 року, на Жовтневій площі (теперішній Майдан Незалежності) стояло наметове містечко, організоване українською студентською спілкою та Львівським «Студентським братством». Більше сотні студентів оголосили голодування. Вони вимагали відставки тодішнього голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола, проведення позачергових виборів до Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі не пізніше весни 1991 року, прийняття постанови про націоналізацію майна КПРС і ВЛКСМ в Україні, відмови від підписання нового союзного договору та повернення на територію Республіки військовослужбовців, які проходили строкову службу за межами України, а також забезпечення проходження військової служби на території Республіки.

Українська студентська голодовка. Майдан Незалежності, Київ, жовтень 1990 року. Фото: Приватна колекція / Україна / Історія / Forum

5 жовтня до протестувальників прийшов голова Верховної Ради і майбутній перший президент України Леонід Кравчук, його розмова з організаторами протесту Олесем Донієм і Маркіаном Іваніщиним транслювалася в прямому ефірі. Завдяки телебаченню про страйк дізналися по всій країні, до протесту приєдналися спочатку й інші студенти, а потім робітники.

17 Жовтня Революція на граніті завершилася успіхом – Верховна Рада прийняла Постанову «Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в місті Києві з 2 жовтня 1990 року». Однак, єдиною вимогою студентів, яку парламент задовольнив того дня, була відставка голови Радміну УРСР Масола, інші вимоги фактично були реалізовані після здобуття Україною суверенітету.

Була у Революції на граніті і своя пісня – «Жовтень-90». У ній був рядок «Площа – це наші Крути»: бій під Крутами – бій між більшовиками і прихильниками незалежної України 29 січня 1918 року.

Наступні протести мали свої гімни, але головною піснею майданів став державний гімн; його співали і під час мирних акцій між другим і третім турами президентських виборів 2004 року, і на Євромайдані – як у мирні дні, так і під обстрілом, у вогні і диму.

Гімном Помаранчевої революції вважали пісні «Океану Ельзи» «Майже весна» і «Вставай», але найвідомішою піснею Майдану-2004 стала реп-композиція «Разом нас багато» групи «Грінджолі».

У 2005 році саме вона навіщось представляла Україну на Євробаченні і передбачувано провалилася, оскільки була доречною лише в дні протестів проти фальсифікації виборів.

Революція Гідності (Євромайдан – багатотисячні протести в центрі Києва проти відмови від євроінтеграції, що перейшли в збройні зіткнення) закінчилася сотнями жертв, цим обумовлені її гімни – «Воїни світла» групи «Ляпіс Трубецькой»

і Закарпатська народна Траурна «Пливе кача» (інший варіант назви – «Плине кача»).

Доктор мистецтвознавства Іван Хланта вважає, що «Пливе кача» могла з’явитися під час боїв за свободу Карпатської України в 1939 році. «Один з трьох членів генерального штабу Карпатської Січі (армії, що захищала Карпатську Україну) – Михайло Колодзинський сказав: «Коли вже немає розумного виходу з важкого становища, потрібно вміти померти по-геройськи, щоб така смерть була джерелом сили для майбутніх поколінь». Чи не цю силу ми відчуваємо, слухаючи народну пісню?», – пише Focus.ua. І потім додає: ««Пліне кача» була улюбленою піснею білоруса Михайла Жизневського, другого за рахунком героя Небесної Сотні – на прохання його друзів ця пісня вперше прозвучала на Майдані і відтоді цей дійсно майже богослужбовий спів став реквіємом за загиблими».

Білорусь: «Ця історія триває 26 років»

Чи пам’ятає хто за межами Білорусі протести 2006 і 2010 років? Швидше за все, мало хто. Ще менше людей згадають, що тоді співали. Інша справа – протести цього літа, тим більше що технології більш розвинені і відеозаписів маса.

Незважаючи на чималу кількість білоруських поетів і популярних музичних груп опозиційних поглядів, у протестуючих білорусів немає як такого гімну (офіційний гімн Республіки явно не тягне на воістину народну пісню, якою є «Ще не вмерла Україна»).

Багато білорусів задавалися питанням, куди поділися Сергій Міхалок (“Ляпіс Трубецькой” і Brutto) і чому мовчить, і він почав викладати на своїй сторінці в Facebook різні пісні: першою стала «Рідні край», потім були «Воїни світла» і «Belarus freedom», вперше прозвучала в 2008 році.

Ймовірно, наступною стане «Не быць скотам», що з’явилася 8 років тому.

Але на вулицях співають не їх. І не щось з репертуару N. R. M. спершу піснею протесту стала «Перемен» Віктора Цоя (її навіть переклали на білоруську!). Потім дівчата в Білому на знак протесту проти насильства заспівали «Калыханку» – колискову. Потім співробітники Білоруської державної філармонії заспівали «Магутны Божа».

Духовний гімн післявоєнної білоруської еміграції в 1990-х міг стати національним гімном Білорусі. Можливо, все попереду.

Ще одна пісня протесту «Стены» (варіанти: «Стены рухнут» і білоруськомовна «Мури»), її білоруси співали і в 2010 році, співають і зараз. Спочатку каталонська пісня 1960-х L’estaca, вона набула популярності в Польщі 1980-х, отримала ім’я Mury і стала гімном профспілки «Солідарність», а влітку цього року звучала на мітингах Світлани Тихановської.

 

А що Росія?

На перший погляд, в Росії навряд чи знайдеться всім знайома і популярна пісня, яка може стати гімном протесту і не забудеться через місяць.

Захист Хімкінського лісу в 2010 році, ходи і мітинги на Болотній площі і проспекті Сахарова проти фальсифікації парламентських виборів 2011 року і повернення Володимира Путіна на пост президента, протести далекобійників проти введення системи «Платон», антикорупційні мітинги і передвиборча кампанія Олексія Навального в 2017 році, хвилювання в Інгушетії, боротьба єкатеринбуржців проти будівництва храму в сквері, протести в Підмосков’ї проти сміттєвих полігонів – якщо люди десь і співали, то це були швидше поодинокі випадки.

Протест на станції Шієс в Архангельській області проти будівництва сміттєвого полігону, як йдеться на присвяченому йому сайті, мав свій гімн – але чи багато його чули? Або інший варіант, який претендує на звання гімну Шієса?

У ситуації відсутності національного гімну (сучасний державний гімн навряд чи підходить до співу на мітингу, він для цього занадто парадний) головними піснями акцій протесту можуть стати рок-композиції або щось ура-патріотичне. Що ми і бачимо в Хабаровську: там співають «Перемен» Віктора Цоя і «Священную войну», пише «Тайга.инфо». 7 серпня лідер гурту «ДДТ» Юрій Шевчук опублікував присвячену Хабаровським протестам версію пісні « Ти не один», але це скоріше жест підтримки співвітчизників.

Якщо відкласти в сторону грізно-патетичну «Священную войну», залишається «Перемен». Її дійсно знають скрізь і співають всюди. Колишній гімн партії «Союз Правых Сил», гімн російського руху «Солідарність», її часто співають на масових акціях протесту в Росії (лунає і «Стены рухнут», але набагато рідше). При цьому «Перемен» дуже проста і, по факту, суть в ній – лише в куплеті, в декількох вельми неконкретних словах.

Звичайно, успіх протесту залежить не від пісень, але, як показує історія, набагато легше домогтися змін, якщо громадян об’єднує осмислена пісня, ще краще – пробуджує щиру любов до своєї країни.

Іван Слободенюк /ОБ, Vot-tak.tv

Новини