«Не дай бог побувати в нашій шкурі». Звільнені – про час і тортури в полоні «ЛДНР» і проблеми в Україні

Сепаратисти кілька разів хотіли відібрати Біблію українською мовою у Анатолія Семиренка. Разом з нею колишній полонений повернувся в Україну. Фото – Максим Шилін / belsat.eu

Без документів, роботи і з психологічними травмами нове життя починають звільнені з полону сепаратистів напередодні нового року українці. 12 військових, яких відвезли в спеціалізований госпіталь, і 64 цивільних. Після обміну їх відправили на обстеження і первинне лікування в Київську клініку «Феофанія». Через два тижні більшість виписали. Багато хто погодився поїхати на реабілітацію в санаторій, тому як йти їм просто нікуди. До того ж, у 26 українців все ще немає паспортів. Чим держава допомагає звільненим і з якими проблемами їм доведеться справлятися самим, дізнавався кореспондент «Белсату» Максим Шилін.

В останні дні перед обміном українські суди поспішали змінювати запобіжні заходи ув’язненим, яких запросили бойовики – їх випускали з СІЗО і скасовували домашній арешт. У список потрапили абсолютно різні особистості.

Серед 123 затверджених виявилися кримінальник, підозрюваний у потрійному вбивстві, харківські терористи, які підірвали міну під час масової ходи і обвинувачені в держзраді. Однак найгострішим було питання обміну 5 екс-беркутівців. Вони залишалися єдиними підозрюваними в розстрілах на Євромайдані, яким не вдалося втекти з країни.

Некоректні питання колишнім полоненим

Передача їх окупаційним адміністраціям Луганська і Донецька викликала хвилю обурення в соцмережах і медіапросторі. Євгенії Закревській, адвокату родичів загиблих, довелося навіть закликати громадськість не переносити свою агресію на звільнених бойовиками українців. За її словами, вони точно не винні, на кого і як Їх поміняли.

Анатолій Семиренко, колишній в’язень сепаратистів, з бабусею в день обміну полоненими в аеропорту Бориспіль. Фото надано героєм

Питання до людей виникали ще й тому, що так звані правоохоронці квазі-республік затримували їх часом при дуже несподіваних обставинах. На сайті офісу президента України опублікована історія кожного з 72-х українців.

Наприклад, Валентина Єременко потрапила в неволю, коли з грошима на руках намагалася купити квартиру в Луганську.

Роман Коркішко займався перевезеннями пасажирів з непідконтрольного Алчевська до Харкова. Під час однієї з поїздок він і був затриманий, а пізніше засуджений за нібито співпрацю зі спецслужбами України.

«Що означає Питання «хто ці люди»? Ми такі ж громадяни України, як і ті, хто задають це питання. Те, що ми свого часу опинилися не в тому місці, не в той час і потрапили в таку ситуацію – від цього ніхто не застрахований. Я вважаю, що як мінімум такі питання задавати некоректно і просто некультурно. Не дай бог цим людям побувати в нашій шкурі», – відповідає Роман.

У розмові з нами Роман Коркішко вперше почув про таку позицію, адже півтора роки перебував в інформаційній ізоляції. Опинившись на волі вникнути відразу в контекст українського порядку денного досить складно. Фото-Максим Шилін / belsat.eu

В одній камері з ним сидів Анатолій Семиренко. У «Феованії» вони як і раніше проводять багато часу в компанії один одного і на інтерв’ю теж прийшли разом.

«Коли нас подавали в списки на обмін, як мені розповідали мої рідні, це відбувалося дуже довго і нудно. З приводу мене йшло два слідства: з’ясували, хто я, що я і звідки я, яким чином туди потрапив. Працювали різні служби. Тільки після цього всього мене внесли в списки. Тобто ставити питання «хто ми» – це вже нерозумно», – розповідає Анатолій.

Допомогти тим, хто залишився – негласне правило звільнених

Мішок на голову літнім вечором в Луганську – ось коротка історія затримання Анатолія Семиренка, що тривала на три з половиною роки. Довгий час рідні безуспішно намагалися встановити, де його утримують. Самому хлопцеві погрожували, що з близькими щось трапиться, якщо він не підпише папір з визнанням в якому-небудь злочині або не зізнається в ньому на камеру.

У Анатолія чітко відклалося, як викликали на допит, приносили кілька листочків з надрукованим текстом і вимагали вчити. Постійний психологічний прес у поєднанні з фізичним насильством.

Про те, як сепаратисти катують українських полонених, читайте в матеріалі:

«Били з нудьги»: як сепаратисти катують українських полонених.

Це були реалії проведення часу в підвалі колишньої будівлі СБУ. Він став першою зупинкою на довгому шляху до свободи, а ще це місце принесло несподівану зустріч зі знайомим по школі.

«Кажу йому,що ти тут робиш? А він мені таке ж і до тебе питання. Ми не знали, що з нами буде, може комусь вдасться вискочити. Домовилися, хто перший звільняється, у кого з’являється можливість хоч якось допомогти цьому процесу, хоча б повідомити про людей, які там знаходяться – він обовʼязково це робить», – так і вийшло, що, потрапивши в обмін на два роки раніше, ця людина слово дотримала, розповідає Семиренко.

Тепер разом з Романом Коркішко прийшла їхня черга допомагати в’язням, що залишилися. Йдеться про колонію особливого режиму в Словʼяносербську. Всіх «політичних» там утримували на одному поверсі. У камерах по 2-4 людини, проте адміністрація колонії постійно тасувала людей, тому всі відмінно роззнайомилися, пояснює Роман:

«Наших Залишилося 6 осіб. Як прощалися? Ніяк, важко!»

Наймолодший – Сергій Русинов. Йому 23 роки. Хлопець був студентом місцевого коледжу культури і мистецтв. Так званий «військовий суд» у Луганську визнав його винним у створенні через соцмережу проукраїнської терористичної групи.

Найстарший в’язень, що залишився в колонії Слов’яносербська, – 57-річний Сергій Миронич. Там же в ув’язненні перебувають Олександр Яковенко, Віталій Желдак, Юрій мерзлий і Микола Полозов.

«Я їх, припустимо, прекрасно розумію, тому як в 17-му році, коли відбувався обмін, я сам побував в їх шкурі: пацанів вивозили, я в цей час дивився у вікно і усвідомлював, що їх зараз реально відправляють додому, а я тут сиджу. Я злився на «ЛНР», тому що вони не підтверджували, що я там перебуваю», – згадує Анатолій Семиренко. Фото-Максим Шилін / belsat.eu

Бойовики поповнюють «обмінний фонд»

За словами звільнених, питання верифікації – чи не ключове. Іноді виходить зовсім сюрреалістична картина, як у випадку з Семиренко: він отримав вирок, рішення опублікували в Інтернеті, написали місце, де він відбуває покарання, але в переговорах з Києвом окупаційні адміністрації продовжували наполягати, що такий арештант у них не числиться.

Виходить, що формально одне з правил обміну – ув’язнений повинен бути встановленим, щоб потрапити в список, де-юре не було дотримано. Це одне з пояснень, чому Україна віддала бойовикам 123 людини, а натомість отримала майже в два рази менше своїх громадян.

Анатолія, Романа і ще 9 звільнених показали «Червоному Хресту» лише вранці, напередодні передачі Києву. Решта так і залишилися поки не встановленими.

Згідно з інформацією Валерії Лутковської, яка курирує питання ув’язнених у мінському форматі, при подальших переговорах з так званою владою Луганська і Донецька слід вимагати повернення ще близько 300 українців.

У розмові з кореспондентом «Белсату» Роман Коркішко згадав, що після звільнення до них на поверх привезли 3 нових ув’язнених. Правда, хто саме ці люди, колишній арештант поки не знає, але цілком можливо, що бойовики таким чином поповнюють обмінний фонд.

«Дім 2» і Біблія українською

Вільного часу в ув’язнених було предостатньо, розповідає Анатолій Семиренко. Одним з популярних розваг був спільний перегляд російського шоу «Дом 2».

Інший спосіб дозвілля в полоні-читання. За два дні Анатолій з легкістю ковтав по 600 сторінок. Одну особливу книгу йому вдалося привезти до Києва:

«Такої літератури там ще довго не побачать – українською мовою. Вона зі мною ще з часів підвалу і пройшла до самого кінця».

Анатолій Семиренко: «Біблія дісталася мені від одного із затриманих. Перед тим, як їхати на СІЗО, я сховав Біблію до себе в сумку – ніхто не перевіряв. В ізоляторі вже хотіли відібрати. Офіційно причепилися до того, що ззаду було написано, кому вона подарована. Тобто нібито річ не моя, але по факту все було через український переклад. Я її тричі перечитав, і хлопцям теж давав». Фото – Максим Шилін / belsat.eu

Зуби, зір, психіка

У переважної більшості цивільних після обстеження в лікарні виявили проблеми з зубами і загострення хронічних захворювань, у багатьох погіршився зір. Один зі звільнених українців зовсім потрапив на лікування в психоневрологічне відділення «Феофанії».

«У всіх людей, які пройшли полон, – посттравматичний розлад. Воно відкладається на дуже глибоких шарах психіки. Деякі зараз просто на реабілітації, хтось під жорстким медикаментозним лікуванням, інші візуально посміхаються, але ПТСР є у кожного», – розповідає психолог Марина Чабанова.

Один зі звільнених українців потрапив на лікування в психоневрологічне відділення «Феофанії». Фото – Максим Шилін / belsat.eu

З 2014-го року вона працює з бійцями, які воювали на Донбасі. За словами фахівця, важливо з цих людей не робити хворих. Потрібно дуже обережно підходити до процесу відновлення, адже відповідно до світової практики розвиток симптомів ПТСР спостерігаються протягом двох років:

«Тобто візуально людина після полону може працювати, бути активною, але, якщо не допомагати їй психологічно прийняти ту ситуація, що вже була, то в 50% випадків ми приходимо до летальних наслідків. На жаль, частина з них йдуть в алкоголізм або наркотичну залежність, багато поводяться асоціально, тому що не бачать сенсу, заради чого з ними все це відбувалося».

В якості нових смислів для звільнених психолог наводить як приклад житло, роботу і возз’єднання з сім’єю. Всі три позиції актуальні для Романа Коркішка. Його сім’я як і раніше знаходиться в окупованому Алчевську:

«Дружина і двоє дітей. Доньці було 4 місяці, коли мене заарештували, тобто усвідомлено тата в живу вона ще не бачила. Тільки по фотографіях. Син ображається, Куди я пропав, тому що йому не скажеш, мовляв, тато поганий і сидів у в’язниці. Тим більше, якби дійсно було за що. Як дитині подолати цю психологічну травму?»

Процедура допомоги

Про всі потреби визволених українців знають у Міністерстві у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та переселенців. У перші дні на волі кожен з них заповнив спеціальні анкети, де вказав, з якими проблемами потрібна допомога. Про це в ексклюзивному коментарі «Белсату» розповів перший заступник глави відомства Антон Колумбет:

«Розумієте, зараз настав такий момент, коли всі побігли до цих людей, а вони дуже глибоко травмовані. По суті це раптово звільнені з в’язниці, і вони не дуже розуміють, як їм жити далі. Потрібно спокійно вирішувати проблему кожного з них. Необхідно перевезти сімʼю? Ми розʼяснимо, як це зробити. Потім займемося роботою – ми підготували список вакансій. Потім поговоримо про житло. Було б добре працевлаштування тимчасово повʼязати з наданням службового житла».

Антон Колумбет, перший заступник голови Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та переселенців. Фото – vk.com/anton_kolumbet

Незважаючи на перераховане вище, в першу чергу важливо розібратися з документами, вважає Колумбет:

«Ми тісно працюємо з міграційною службою з відновлення паспортів. Це не робиться в одну мить, тому що не можна просто зі слів, що людину звуть Павло, зробити йому посвідчення громадянина України. Є процедура, яка передбачає спецперевірки».

З можливістю ідентифікувати особу пов’язано отримання довідки з СБУ та разова виплата – 100 тисяч гривень (близько 3,7 тис.євро). Наступні три тижні звільнені проведуть у санаторії під Києвом. Туди ж до них приїжджатимуть співробітники СБУ для проведення слідчих дій. Свідчення цих людей важливі для майбутніх судових процесів, що стосуються порушень прав людини і злочинів бойовиків.

 

Дві тисячі доларів за етап з «ЛДНР» в Україну

Максим Шилін/ОБ, belsat.eu

Дивися також