«До чужої смерті ставилися байдуже, думали тільки, як самим вижити». Спогади блокадних ленінградців


У 2019-му виповнилося 75 років від повного звільнення блокадного Ленінграда. Люди, які пройшли через бомбардування, голод і холод, роз’їхалися по всьому світу. Кореспонденти belsat.eu поговорили з блокадників Ленінграда, які сьогодні живуть в Могильові.

Фота belsat.eu

Хомченко Єлизавета Петрівна пережила блокаду 13-річною дівчинкою. Вона народилася в Ленінграді. Батько загинув в 41-му році, мати і дід – в 42-му. В матір потрапив снаряд, коли вона пішла до знайомих по сухарі, а дід помер від голоду.

Хомченко Єлизавета під час блокади залишилася одна з трьохрічним братом

«Я залишилася одна з 3-річним братом. Ми самі тягнули діда в морг на санчатах. Спочатку ще ходили в бомбосховища, а потім перестали – так мені було важко носити брата на руках. Якщо бомбардування заставали мене не вдома, то я бігла щодуху, так як на дивані чекав 3-річний брат. Якщо помирати, то разом. Під час бомбардування не можна було бігати, тому я брехала, щоб мене пропустили.

Пам’ятаю, як ми по крупицях збирали цукор і різні крупи на згорілих складах. Вижити допомагав і управдом: люди в квартирах вмирали, а ми забирали собі їхні гроші і картки на їжу.

Фото belsat.eu

Під час блокади людина йшла, йшла по вулиці, а потім просто падала і залишалася лежати. У людей не було сил піднімати мертвих, і до смерті ставилися байдуже. В голові була одна думка – аби самому сьогодні вижити».

Гейченко Людмила Іванівна блокаду зустріла 12-річною дівчинкою. Батько пішов на фронт, і двох сестер доглядала матір.

Гейченко Людмила втратила на війні всю сім’ю

«В день на людину було 125 г хліба. Ми з сестрою займали чергу за хлібом в 4 ранку. Одного разу сестру обдурили і забрали наші картки на їжу на цілий місяць. Воду ми пили з річки Фонтанки, а взимку топили сніг.

Першою від голоду померла моя рідна сестра Раечка. Ми з нею разом в обнімку спали, був сильний мороз, більше 30 градусів. Вранці я дивлюся – а сестра вже мертва. Ми з матір’ю зашили Раечка в тканину і відвезли на санчатах в морг. Там залишили разом з іншими трупами.

Гейченко Людмилі, яка пережила голод і холод в блокадному Ленінграді, зараз 90 років. фото belsat.eu

Мати померла влітку. Я залишилася дитиною зовсім одна. Поневірялася по людям, поки мене не помітили і не поселили в гуртожиток, призначили роботу. Я працювала ученицею-ізолювальницею».

Кравченко Надія Миколаївна народилася в Ленінграді, залишилася без матері ще до війни у віці 2-х років. Доглядала Надію тітка.

Блокадниця Кравченко Надія переїхала в Могилів і тут зустріла свого чоловіка – теж блокадника

«Під час блокади я жила з тіткою, вона віддавала мені все, що знаходила. Найстрашнішу зиму ми з нею пережили, але тітка все одно померла від голоду 14 травня 1942 року. Після смерті тітки мене забрали в дитячий будинок в Ленінграді, там протримали тільки 1 місяць, після перевезли в глибинку Росії. Перший час нас все боялися перегодувати, їжу видавали маленькими порціями.

Від блокади у мене надовго залишилися болячки – все ноги були в чиряках. Знайшли дваосереддя на легенях.

Так склалася доля, що за розподілом я потрапила в Могилів, тут і зустріла свого чоловіка – теж блокадника. Перші два роки я не признавалася йому, що я з Ленінграда, а потім з’ясувалося, що він теж пережив блокаду. Зараз він сильно захворів, не встає».

Лебедєв Володимир Іванович зустрів блокаду 2-річною дитиною. Ленінградець жив з батьками і бабусею.

Лебедєв Володимир під час блокади Ленінграда був 2-річним хлопчиком. Фото belsat.eu

«Виживати доводилося на 100 г хліба в день. І то – який це був хліб? Нічого ж не залишилося в місті, зерна не було, тому хліб пекли невідомо з чого – з полови в кращому випадку. Нашій сім’ї, звичайно, пощастило, нас вчасно перевели з Ленінграда. Адже ще місяць такої голодування я б не витримав і помер би.

Мій батько – інженер, він згодився на військовому оптичним заводі в Йошкар-Олі, і ми в січні 1942 року поїхали всією сім’єю туди. У 1956 році батько перейшов на роботу в Мінську. А в 1970-му році мене самого запросили працювати в Могилів, тут видали квартиру, тут я до сих пір і живу. Я викладав фізику в університеті імені Кулешова».

Чмирикова Лідія Кузьмівна блокаду зустріла в 8-річному віці.

Чмирикова Лідія блокаду зустріла в 8-річному віці

«Я повинна була йти в перший клас, наймолодша в сім’ї. Наш батько загинув, мати була хвора, тому основною добувальницею стала 16-річна сестра. Якби не вона, то ми б і хліб не поїли. Навіть за картками треба було в черги ще вночі ставати, всюди бігала сестра. Я вже почорніла від голоду, і сестра якимось чином знайшла мені шматок хліба. Я з’їла його, і мені стало краще. Після бували дні, що ми і травичку їли.

Пам’ятаю, як тільки почалася війна, грали ми з хлопцями і дівчатами вдома, почули страшні вибухи і бігом вниз на вулицю. Сусід прийшов на обід і перекрив собою вихід з квартири, щоб ми не вибігли. А в той час снаряд потрапив прямо в двері під’їзду. Якби не сусід, то ми б там і померли ».

Фото belsat.eu

У Могильові живе 242 ветерана Великої Вітчизняної війни. 21 ветеран нагороджений медаллю «За оборону Ленінграда» та знаком «Житель блокадного Ленінграда». 25 квітня 11 ветеранів отримали пам’ятні знаки «На честь 75-річчя визволення Ленінграда від блокади».

Пам’ятний знак на честь 75-річчя визволення Ленінграда. Фото belsat.eu

Ольга Васильєва, фото автора / belsat.eu

ДИВИСЬ ТАКОЖ
Коментарі