Віталій Портников Б’ють, тому що бояться? Що рухає Кремлем

Публіцист, телеведучий

Репресії російської влади проти учасників протестів, обурених діями виборчих комісій при реєстрації незалежних кандидатів до Московської міської думи, перейшли вже навіть не через ймовірні «червоні лінії», а через все лінії політичної логіки.

Невиправдана лютість

Маховик репресій розкручується з кожним днем все сильніше, захоплює все більшу кількість людей – можна сказати, що російські силовики самі провокують масові заворушення і протистояння з владою. При цьому не було ніякого особливого політичного ризику ані в реєстрації нечисленних незалежних кандидатів, ані в більш обережному реагуванні на протести.

Мэр Масквы заяўляе, што на мітынгу апазіцыі рыхтуюцца правакацыі

Навіть обрання до Московської міської думи всіх, кого влада вирішила не допустити до виборів, не похитнуло б існуючої монополії столичного мера Сергія Собяніна і – ширше – кремлівського контролю над Москвою.

Чому ж вони лютують так, що викликають подив навіть помірних прихильників влади? Чому збільшують соціальну базу протесту, заздалегідь ставлять під сумнів чесність виборів і легітимність нового столичного парламенту?

Протести в Москві. «Белсат» влаштовує стрім з акції 3 серпня о 13:30

Режими з алергією на конкуренцію

У пошуку відповіді на це питання я згадую перші демократичні мітинги в Москві, які я висвітлював – і в яких брав участь – наприкінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття. Адже тоді це теж були перші масові мітинги після десятиліть комуністичної «заморозки» будь-якого протесту. Тоді вони теж здавалися дуже маргінальними і безперспективними, а кількість силовиків нерідко перевищувала кількість самих протестувальників.

Майже 700 затриманих під час протестів у Москві 3 серпня. Відео

Тодішній режим, проти якого виступали учасники протесту, здавався непорушним ще більшою мірою, ніж режим Путіна. На момент початку протестів він існував не двадцять, а сімдесят років і був заснований не тільки на любові до вождя, а й на жахливій ідеології, якій, однак, симпатизувала більшість населення тодішнього СРСР. А відсталість і інформаційна закритість радянських людей була непорівнянна з відсталістю та інформаційною ізольованістю сучасних росіян.

Чому ж влада так нервувала тоді, чому вона нервує зараз?

А тому, що і тоді, і зараз ми маємо справу з режимом, який взагалі не вміє існувати в умовах інформаційної та політичної конкуренції.

Комуністи не виграли жодних чесних виборів в Росії і Радянському Союзі. Якщо бути точним: єдині чесні вибори, вибори до Установчих зборів, вони з ганьбою програли – при тому, що контролювали владу. А всі інші вибори, в яких брали участь представники компартії, були імітацією. Як тільки на територію Росії прийшла гласність, комуністи стали програвати одні вибори за іншими, а там і зовсім перетворилися на політичну фата моргану.

Путін приречений програти «новому обличчю»

Режим Путіна теж оформлявся шляхом зачистки інформаційного поля країни. Так, при цьому він був сильний не тільки пропагандою, а й соціальними преференціями. Але зайвих «нафтодоларів» у Путіна більше немає, залишилася одна пропаганда. А це означає, що в разі початку чергової «гласності», в разі початку реальної політичної конкуренції цей режим впаде.

При цьому я не стану стверджувати, що Путін програє якомусь затятому лібералові, ні – його спадкоємцем може стати який-небудь шовініст або просто популіст, якийсь російський Зеленський.

Але Путін приречений програти будь-якому «новому обличчю». І це саме те, чого російська влада намагається не допустити.

Вона закручує гайки все сильніше саме тому, що побоюється – навіть на рівні місцевого самоврядування – реальної політичної конкуренції. Тому що саме в такій конкуренції і поміщено кощієву смерть.

Інші тексти автора:

Волкер в Києві, Лавров в Гавані. Що на цей раз ділять США і Росія?

Віталій Портников для belsat.eu

ДИВИСЬ ТАКОЖ
Коментарі