Бути геєм на фронті – як це? Історія бійця з позивним Француз

Інтерв'ю

Фото з особистого архіву Віктора Пилипенка. Джерело – Facebook

Українські військові, повертаючись з фронту, намагаються влаштуватися в мирному житті. Ця історія про киянина Віктора Пилипенка. Він – один з небагатьох, хто зробив публічний визнання, і тепер читає відкриті лекції студентам і їх батькам. Як бути геєм в мирному житті і на війні – життєва історія справжнього чоловіка з позивним Француз в інтерв’ю Belsat.eu.

Позивний «Француз»

На строкову службу Віктор прийшов після 4-го курсу університету, де навчався на перекладача. Пішов в армію, щоб зібратися з думками і силами після нерозділеного кохання до друга, в якій вирішив йому зізнатися.

«Позивний Француз мені дав політрук (заступник з виховної роботи – Прим. Belsat.eu) на строковій службі ще в 2009 році через те, що я знав французьку».

З цим позивним Віктор пішов і на службу військову. На фронті був спочатку санінструктором, потім вивчився на гранатометчика. І відразу потрапив в найгарячішу точку російсько-української війни – Широкине, неподалік від Маріуполя.

Фото з особистого архіву Віктора Пилипенка. Джерело – Facebook

У мирному житті Віктора більше не шокує смерть, а найбільше дивує те, як далека для багатьох війна, розповідає ветеран:

«На похоронах я себе відчуваю так само, як на інших офіційних заходах. Хоча, коли ховав діда і бабусю – плакав. Розчулити мене важко, але коли плачу – тоді ридма вже. Були люди, які підходили до мене і запитували – «а що там, на Донбасі? Я не зовсім розумію”. Від таких питань мене просто коробило. Шокують і «радянські» люди, які готові за палку ковбаси продати все – свою культуру, мову, свою незалежність, право вільно дихати. Вони готові жити злиденним, але стабільним життям під тиранією – це дуже страшно для мене».

Як бути геєм в житті і на війні?

Повернувшись з війни Віктор зробив так званий камінг-аут написавши про це на своїй сторінці в Facebook. Тепер, за підтримки громадської організації «Точка Опори», читає лекції для молоді. Одна з тем – про те, як бути геєм у мирному і військовому житті.

Остання з таких поїздок відбулася не так давно, 13 травня, в українському Кременчузі. Там, в Європейському клубі Віктор був «живою книгою» (тематична зустріч, де в ролі «живої книги» виступає людина, а «читання» – це розмова – Прим. Belsat.eu).

Віктор Пилипенко на зустрічі в Кременчуці, 13 травня. Джерело фото – «Простір ідей – Європейський клуб»

«Надзвичайно цікавий формат, коли тобі ставлять запитання без обмежень про все на світі. Люди дійсно дуже цікавилися, як це – бути геєм, і хто такі геї взагалі. Говорив все без прикрас, від бойових операцій, крові і смертей, до того, як це – приховувати свою орієнтацію, говорити, що гетеро, спати з повіями, щоб не запідозрили, що таке секс для геїв і чому це ніяк не відрізняється від гетеро відносин . Під час цього заходу зміг навіть переконати двох гомофобів, які з цікавості прийшли поговорити зі мною. Один так і сказав організатору – «я завжди був проти геїв, а тепер, коли я цього побачив, вже й не знаю». Серед читачів моєї »живий книги« були не тільки студенти, також прийшли і дорослі люди, була мама, яка підозрює, що її сини геї, мені вдалося заспокоїти її ».

Після зустрічі зі студентами в «Європейському клубі» колишній гранатометчик Француз спілкувався з кадетами військового училища. Це був інший формат зустрічі – там ліцеїстам виділили один урок для цікавої розмови.

«Хлопці були одягнені по формі, я був у футболці батальйону Донбас. Представився як ветеран. Тема була «Боротьба з булінгом(цькуванням – Прим. Belsat.eu) у військових колективах», тому я почав розповідати про свій досвід строкової служби, про те, як мені жилося в умовах ганебного явища дідівщини. Потім я розповів про те, що на війні цієї біди немає і всі рівні. Ті, хто більше воював, навпаки намагаються швидше передати якомога більше навичок новому поповненню, щоб в бою всі були однаково ефективними.

Розповів також, що у нас в добровольчому батальйоні були представлені люди майже всіх суспільних рівнів, різних етнічних походжень, був афроукраїнець, євреї, а ще були геї і лесбіянки. Саме останній факт викликав легкий шумок. Я підкреслював, що ми, військові, давали присягу на Конституції України українському народу. А значить, ми всі рівні перед законом і нашою справою честі є захищати права і свободи матері України і кожного її громадянина (крім колабораціоністів-зрадників, які порушили цей Закон) ».

Фото из личного архива Виктора Пилипенка. Джерело – Facebook

«Українська мова – це моя ідентичність, як і те, що я гей»

Боротися з посттравматичним синдромом (ПТСР) Віктору не довелося, були затяжні депресії, але їх вдалося пересилити з допомогою захоплень і роботи. Було важко соціалізуватися, багато що змінилося в поведінці, з’явилася особлива нетерпимість до несправедливості і іноді спалахи агресії, розповідає Віктор Пилипенко.

«Але в порівнянні зі справжніми ПТСР, які переживають інші хлопці – це дрібниці. У мене особливо слух постраждав. Бувало не раз потрапляло вибуховою хвилею, коли по нас стріляли танки. А також я дуже часто працював з СПГ-9 – дуже гучний гранатомет 73 калібру, без навушників. Все це призвело до того, що мені діагностували туговухість на обидва вуха ».

Зараз Віктор Пилипенко працює проектним менеджером в «Точці Опори» і редактором на знімальному майданчику, де контролює відтворення текстів українською мовою під час зйомок.

Мирне життя – робота редактором на знімальному майданчику. Джерело фото – сторінка Віктора Пилипенка в Facebook

«Так, для мене українська мова – це моя ідентичність, як і те, що я гей. Через перше і друге я свого часу був ізольований в певному «гетто». У своїй київській україномовній школі, де всі розмовляли російською, наді мною бувало знущалися за мій вибір говорити українською, хоча потім діти виросли і деякі навіть вибачалися за це. За свою гомосексуальну орієнтацію я точно так же жив в певній ізоляції».

Два пласти стереотипів

Така ізоляція є наслідком стереотипів, які присутні в суспільстві. У житті часто можна почути «так він же гей, такий навіть зброю в руки не візьме». А з іншого боку, є інший стереотип про людей, які «люблять постріляти, їм би тільки воювати». На Віктора навалилося відразу два пласта стереотипів.

«І геї різні бувають, і гетеро-борці теж. Є геї, які дуже маскулинно виглядають і обожнюють вести себе, як альфа-самці. А є гетеро, які кричали на весь голос, що ворогів треба вбивати, але поховалися від війни. За таких дуже соромно. Я не виглядаю войовничо, деякі іноді хочуть цим скористатися в своїх цілях. Особливо, коли не знають про мій військовий досвід. Кілька разів уже було, коли я неконтрольовано гримав на таких людей, і вони більше себе так не вели – боялися. Хоча я дуже не люблю цей агресивний стан.

Думаю, що агресія – це для слабаків. Спокій, посмішка, доброта, добрі справи – ось що благородно і гідно. Наше пострадянське суспільство дійсно боляче лицемірством. Коли люди надягають на себе національні символи і уніформу, але не для того, щоб йти захищати Батьківщину на фронті, а щоб розганяти геїв і лесбіянок, бо так же легше, так безпечніше. І так багато в чому. Це все неготовність бути сміливими і нести відповідальність за свої слова, і головне, підкріплювати їх вчинками! »

Фото з особистого архіву Віктора Пилипенка. Джерело – Facebook

«Ахіллове братство» побратимів і «посестри»

Не так давно в Facebook створена група «Військові ЛГБТ і їх союзники», група активна, туди запрошують не тільки геїв, не тільки військових, а всіх гетеро-союзників, іноземних друзів, усіх, хто може просто цікавитися, хоче якось допомогти, або просто читати цю сторінку.

«Після мого камінаута, свої камінаути також зробили лесбіянка Настя Конфедерат (псевдонім в Facebook), вона – друга адміністраторка групи, і Себастьян Романов – трансгендерних чоловік, ветеран. Він також адмін групи. Ще адміністратором є гей-волонтер Нік Будерацький. У цій загальній групі є таємні підгрупи «Ахіллове братство» і «Посестри» – вони створені вже для неформального спілкування виключно військових геїв і лесбіянок. У братстві нас вже 32 Ахілла, сестер десь більше 10. І двоє трансгендерних військових, які вийшли зі мною на контакт. Звичайно, ЛГБТ плюс військових значно більше, багато шифруються або просто не хочуть світитися і спілкуватися з іншими. Я знаю, таких багато, які, на жаль, в групи не входять з тих чи інших міркувань ».

Читайте інші тексти автора:

Широкине – все ще гаряча точка України

Юлія Гаркуша-Галко, belsat.eu

ДИВИСЬ ТАКОЖ
Коментарі