Білорусь в українському 2004-му

Віталій
Портников
Публіцист, телеведучий

Один з представників білоруської опозиції Валерій Цепкало заявив, що в його країні не хочуть реалізовувати український сценарій, так як там «відбулася революція поза електоральним циклом». Але це зауваження незареєстрованого кандидата на пост президента Білорусі стосується виключно Майдану 2013-2014 років, коли українці повстали після відмови влади від курсу на європейську інтеграцію країни і побиття студентів. А Білорусь зараз перебуває не в українському 2013 році, а в українському 2004-му – дивно, що ні сам Цепкало, ні інші білоруські опозиціонери не хочуть цього помічати.

Тоді, 16 років тому, в Україні пройшли вибори, дуже схожі на білоруське голосування в 2020 році. Так, тодішній президент Леонід Кучма не збирався балотуватися на новий термін. Однак він висунув наступника – главу уряду і одночасно представника впливового донецького клану Віктора Януковича. І кандидатура Януковича була узгоджена з Кремлем.

Для підтримки кандидата на пост президента в українську столицю приїжджав сам Володимир Путін. Кремлівський штаб Януковича очолив майбутній президент Росії Дмитро Медведєв. З точки зору української влади і Кремля у опозиційного кандидата Віктора Ющенка не було жодних шансів перемогти. Глава Адміністрації президента Леоніда Кучми, лобіст російських інтересів в українському керівництві Віктор Медведчук заявив, що Ющенко ніколи не буде президентом України.

Люди стоять в ланцюзі покаяння в Мінську, який починається під Центром ізоляції правопорушників на вулиці Окрестіно і закінчується в лісовому масиві Куропати, де в 1937-1939 рр. були масові розстріли. Білорусь. 21 серпня 2020 р. Фото: ТК / Vot-tak.tv / Belsat.eu

Революція в рамках електорального циклу

Януковичу вдалося здобути перемогу тільки внаслідок масованих фальсифікацій у другому турі президентських виборів. А потім почався перший український Майдан – «Помаранчева революція». Якраз революція в рамках електорального циклу. І на підтримку кандидатури Ющенка висловлювалися всі впливові опозиційні політики. Як ті, хто були безпосередніми учасниками виборів глави держави, так і ті, хто підтримував Ющенка з початку його президентської кампанії.

Однак тоді українські політики і українські виборці поводилися інакше, ніж білоруси сьогодні. Саме тоді, під час цієї революції після електорального циклу і виник феномен українського Майдану. Саме тоді українці пояснювали свій протест тим, що вони знали ім’я переможця президентських виборів. І це був не Віктор Янукович. Це був Віктор Ющенко. Однак саме для того, щоб змусити владу погодитися з цією позицією, учасники протестів залишилися на головній площі української столиці. І до них приєдналися жителі багатьох інших українських міст, які вимагали чесних виборів.

Перший український Майдан – «Помаранчева революція«, Київ, 2004 рік

Опозиціонерам Білорусі не слід боятися українського досвіду

Українці не йшли з площі до того моменту, поки представники влади, опозиції та міжнародної спільноти не досягли угоди про проведення додаткового туру президентських виборів. І зрозуміло, під час цього додаткового туру перемогу здобув Віктор Ющенко. Тому що у Віктора Януковича, наступника одіозного Леоніда Кучми, не було жодних шансів перемогти на чесних виборах. Адже українці виступали не просто проти самого Януковича, а проти продовження олігархічного режиму Леоніда Кучми.

Однак виникає питання: а домоглися б українці поступок від влади, якби вони просто виходили на мітинги протесту і організовували страйки? Змусили б вони Леоніда Кучму і Віктора Януковича погодитися з проведенням і рішеннями «круглого столу» в Маріїнському палаці української столиці? Цілком можливо, що Віктор Янукович став би президентом України ще в 2004-му році – та так і залишався б українським правителем по сьогоднішній день.

Феномен українського Майдану не в його назві, а в тому, що організований табір на центральній площі столиці країни змушує владу рахуватися з собою. Ігнорувати Майдан набагато важче, ніж демонстрації і страйки. Саме тому білоруським опозиціонерам не слід боятися українського досвіду, а слід задуматися над тим, як його правильно використовувати.

Віталій Портников /ОБ, для Vot-tak.tv

Більше матеріалів